Хто завгодно, тільки не принц

Розділ 3

Ніріану це все ой як не подобалося. Єдине, усвідомлення того, що щось не так, прийшло занадто пізно. Навіть не тоді, коли щось мало от-от трапитись, а коли воно вже в цей самий момент траплялося. Отже, він утік з дому в пошуках кращої долі, став свідком убивства, його ледь не зґвалтували, а потім він погодився на угоду з невідомою людиною, яка повезла його бозна куди. Зголосився бути розумничкою в обмін на захист, га? Високосте, та що ж це, на бога, коїться?

Юнак спробував себе втішити, подумки вмовляючи, що все добре і нічим поганим ще не обернулося. І якби не ця таємничість з пов'язкою на очі, він би почувався значно спокійніше. Але на той момент Нір був абсолютно розгублений, дезорієнтований і наляканий. Навіть якщо помешкання Ільви трималося в такій великій таємниці, — але ж чому? — він зовсім не орієнтувався в місті й не запам'ятав би дороги попри всі старання.

Певний час потому принца аж почало піднуджувати від їзди жахливою дорогою без жодної орієнтації у просторі. На щастя, це все тривало не надто довго, тож Нір навіть зрадів, коли Ільва дістав його з їхнього транспорту і посміхнувся десь у нього над вухом:

— Приїхали, кралю, можеш знімати пов'язку.

Ніріан стягнув шмат тканини зі своїх очей і розгублено закліпав. На зміну повній темряві прийшов нічний ліс, де щось розгледіти було практично неможливо. Тож критичних змін в обстановці для нього не відбулося: він все так само перебував у повній невідомості. Нір закліпав, намагаючись хоч трохи звикнути до відсутності освітлення. Розгледіти вдавалося тільки майже повний місяць та покручені гілки дерев десь високо над ним. Усередині все похололо. Раптом його хочуть просто кинути тут напризволяще? Нащо, нащо він погодився на захист від абсолютно незнайомого чоловіка, не маючи жодних гарантій щодо того, що його не надурять? Бовдур.

— Ходімо, лялю, — судячи з голосу, Ільва посміхався.

Юнак же натомість завмер на місці, не в силах поворухнутися.

— Ну, чого вклякла? Ніхто на тебе не чекатиме вічність. Чи ти хочеш ночувати у лісі? — у чужому голосі почало звучати роздратування, і Нір прикусив губу.

Він похитав головою, хоча співрозмовник, вочевидь, не міг бачити цього жесту в такій темряві. Тихо проскигливши щось схоже на «ні», Ніріан вхопився за чужу руку та попрямував лісом кудись углиб темряви. Природа сьогодні була не на його боці, як і, схоже, доля та боги. Нір шкопиртав ледь не на кожному кроці, постійно шпортався об поділ своєї сукні, перечіплявся через кожну гілку, що криво лежала. А криво у цьому лісі лежали всі гілки, він міг заприсягтися.