Ad infinitum

Обіцянка

POV Владислав
Я не горів бажанням їхати до брата, незважаючи на те, що давно його не бачив, але Віка вважала, що мені потрібно розвіятись. Вона знала, що біль зради Софії досі переслідував мене, хоча я цього не показував. Вікторія хоч і була молодша від мене, але була набагато проникливіша, ніж я. Тому сестра вирішила відправити мене на узбережжя до Сані.
- Пообіцяй мені одну річ., - сказала Віка вже на вокзалі.
- Що завгодно.
- Ти чудово проведеш літо, не будеш згадувати ту..., - вона задумалась шукаючи підходяще слово, - шльондру, і знайдеш собі нормальну дівчину.
- Добре, - посміхнувся я.
- З Сашком я вже домовилась.
- Ти невиправна., - сказав я, на що сестра тільки показала мені язик, а потім обійняла.
- Біжи, бо поїзд поїде без тебе.
- Бувай, сестричко., - я обійняв її у відповідь., - я тебе люблю.
5 годин у потязі, і ось я вже на вокзалі міста N. Тільки я вийшов з потяга, як зразу відчув солоний присмак моря. Може, Вікторія права, і все що мені було потрібно - море?
- Владе!, - почув я, і обернувся. До мене йшов Саня.
- Привіт, брате. Давно не бачились.
- Так, ти вже зовсім забув про нас.
- Нічого подібного.
- Розповідай мені ще тут., - сказав він і жартівливо пнув мене в бік., - поїхали. Тобі потрібно ще відпочити і зібратись на фестиваль.
- Фестиваль?
- Все розповім по дорозі. Пішли.
Уже сидячи в машині, я знову почав розмову:
- Про який фестиваль ти говорив?
- О, щороку у нас в місті проводиться фестиваль зустрічі літа. Збирається вся молодь, приїжджають туристи.
- І що там цікавого?
- Випивка, музика, дівчата, випивка.
- В тебе тільки одне в голові.
- Та ні. В мене є Інна.
- До речі, як вона?
- Все добре. Навчається на стиліста.
- О, це круто! А ми її сьогодні побачимо?
- Звісно. Ввечері, на фестивалі.
За розмовою дорога додому пройшла непомітно, і ось я вже вийшов з душу, і приліг на ліжко, і непомітно для себе заснув.