Незломлені долею

Розділ 7

Відірвавшись від думок я піднялася з ліжка та почала його застеляти. Закінчивши мій погляд зупинився на речах які принесла мама. «Ти не захворіла?» Раптом мені згадалися її слова. Точно!

Побігши до телефону я відразу знайшла потрібний номер та без привітання написала:

К: З тобою все гаразд?

Відповідь не приходила десь за хвилину.

А: Все гаразд. Як ти?

К: Ти не захворів? Зі мною все гаразд.

А: Ні.

К: Запиши голосове повідомлення.

А: Ти знущаєшся?

К: Запиши!

За пару секунд мені прийшло голосове повідомлення від Алессіо.

Зі мною все гаразд.

Його голос був трохи захриплим і здавленим, але так можна було подумати якби в кінці повідомлення не пролунав його кашель.

Закривши повідомлення я швидко йому зателефонувала. Він відповів одразу.

- Ти збрехав мені.

- Цей кашель... я не встиг видалити повідомлення.

- Ти де?

- Я у своїй квартирі.

- Негайно їдь додому, хоча краще подзвони хай хтось приїде за тобою. Кіара тебе швидко вилікує. Вибач, я не знала що так буде, хоча б мати про це здогадатися...

- По-перше, припини просити вибачення, ти не винна. А по друге.... Я... не можу поїхати додому.

- Хай за тобою приїде хтось.

- Я...

Алессіо важко зітхнув, з його слів я зрозуміла, що чомусь він ще досі не хотів повертатися додому.

- Гаразд, тоді я приїду до тебе.

- Не потрібно.

- Або я приїжджаю, або телефоную комусь з хлопців і приїжджають вони.

- Гаразд. Ти пам'ятаєш де я живу?

- Так. Скоро буду.

Не дочекавшись відповіді я завершила розмову. І побігла до шафи за одягом. Вирішивши одягнути чорні штани у білу смужку та білу футболку я схопила чорний шкіряний рюкзак, кинувши у нього телефон, ключі, гроші й побігла донизу. Схопивши на кухні приготовленні мамою канапки та ївши їх, я паралельно замовляла в телефоні таксі.