Незломлені долею

Розділ 5

POV Карлотта

"Ранок...ммм. Такий солодкий ранок."

Прокинувшись в мене був чудовий настрій. Погода за вікном була чудовою. В тім, так було майже завжди. В Лас-Вегасі рідко йшов дощ.

Вставши з ліжка, я попрямувала до ванної кімнати, де вмилась, а потім переодягнулась.

Спустившись вниз до столової  я зустріла маму, яка збирала свої речі і здається кудись поспішала.

- Доброго ранку, куди поспішаєш?

- О, ти вже встала. В кафе, сьогодні мають привезти нові столи та стільці до них. Хочу все особисто проконтролювати.

- Мені поїхати з тобою?

- Ні, Джемма написала що під'їде. Ти схоже передала мої слова Савіо?

- Так. До речі, Рімо сказав, що якщо Савіо щось скоїть, то він особисто прийде і попросить тебе переїхати до них.

Мама зупинилася на хвилину та сіла за стіл. Потім засміялася.

- Я б хотіла це побачити, але думаю мені було б важко відмовити Рімо, тому хай це залишиться тільки так званою мрією.

- Савіо зараз точно не буде нічого робити, він буде чекати поки його брат забуде ті слова. Тому Рімо зараз точно щасливий.

- Повністю з тобою згідна.

- Привіт, всім.

Ми з мамою обернулися за звук, до столової зайшла Джемма. Вона підійшла до кожної з нас, обняла та сіла біля мене.

- Ти чого тут?

- Дякую, мамо. Я також рада тебе бачити.

Від слів Джемми я засміялась.

- Не ображайся, я також рада тебе бачити. Ти ж мала приїхати у кафе.

- Та ось, вирішила приїхати і підвезти тебе, а у відповідь отримала тільки слова "чого ти тут?"

- Ну все, хватить. Вибач, мене. - мама обняла Джемму . - Ой, я забула телефон у кімнаті.

Мама вийшла зі столової, а Джемма повернулась до мене.

- Як справи?

- Чудово, ми з тобою тільки вчора бачилися, ще нічого не змінилося.

- Всяке може бути, в наш час все може змінитися за хвилини, а пройшла аж ціла ніч.

- Правду кажеш. До речі, ти приїхала одна?

- Так, а що?

- Савіо дозволив тобі взяти машину? -  Я здивовано поглянула на сестру.