Деліріум

Глава 2

- Дихай, просто дихай, Герміоно.
Вона пошепки повторювала собі ці слова, як мантру, протягом останніх двадцяти хвилин. Треба було тримати обличчя, тому що по кількості зловлених поглядів у свою сторону вона переплюнула навіть Амбрідж.
Вперше Велика зала була настільки тихою. Ледве чутні перешіптування студентів тонули в звякоті фужерів і срібла об тарілки так, немов до кожної виделки був застосовний Сонорус. Різноманітність страв на столі здавалося дівчині практично дивом після багатоденного заточення у в'язницях, але навіть не дивлячись на це, все що вона відчувала - це комок у горла, розміром з Лондон.
Колись шумна Зала була повністю занурена в атмосферу обережності. Навіть слизеринці поводили себе на порядок тихіше, ніж повсякчас.
Герміона дивилася вниз на свої схудлі ноги, ікожною клітинкою тіла відчувала огиду. Чотири стола, символізуючі кожен з факультетів, були доповнені п'ятим, за яким сиділа вона і ще від сили два десятка людей, не більше.
Сірі. Сірі шарфи, сірі відмітини на формі. Саме відмітини, немов ляпки, немов плювок у душу. Тепер маглонароджені не мали права бути частиною якогось факультету. У них був окремий стіл, поставлений у самому дальньому кутку Великої Зали, навіть розміщенням прагнувши показати всю незмінність їх положення.
Дівчина окинув поглядом сидячих поряд за столом. Першокурсників не було. Ще б пак. Навіщо їм зараз діти, які не здатні усвідомити всього приниження?
Маглонародженим виділили окремий стіл, щоб показати відчуженість від всіх факультетів, де мали право вчитися тільки кристально чисті чарівники, однак, не відокремили вітальню, розподіливши їхні спальні місця по трьом факультетам. Навіть Ґріфіндор виключили з цього списку. Яке підприємництво. Щоб у них не лишилось ні одного шансу згуртуватися.
Але в той час бали, які будуть зніматися з сірих учнів (а враховуючи повернення Інспекціонної дружини, дівчина запевняла, що бали підуть у мінус і всіх чашах, окрім Слизерина), та будуть зникати з тих факультетів, до яких вони колись належали. Наче покарання для предків, що посміли одного дня впустити бруднокровок в свій світ.
Закусивши внутрішню частину щоки майже до крові, Герміона намагалась стримати крик відчаю. Це було схоже на пекло, на страшний сон, на саму гидосвітру фантазію якогось Якслі. Вона не бажала приймати «запрошення», не хотіла повертатися. На якусь частку Герміона дійсно хотіла померти. От тільки навряд чи Смертожери подарували їй би смерть, адже це було б занадто гуманно.
Підняв очі, ґрифіндорка побачила професора Макґонеґел, яка сиділа на краю вчительського стола. Вона вигляда так, немов би проковтнула палицю, але завдяки їй Герміона розімкнула зуби, які вже встиглі частково травмувати і залишити рани на ніжній шкірі. Ґрифіндорка повернулася сюди, щоб допомогти.
Рон. Її милий безтурботний Рон. Вона чула його по радіо і навіть мигцем бачила одного разу. На ньому не було ран чи слідів регулярних катувань, і цей факт послаблював тугий зашморг на шиї дівчини. Однак те, що він казав... Здавалось, Долохов п'є оборотне зілля, перевтілюючись в її друга, тому що всі його промови були присвячені підтримці Міністерства і нової влади. Вона без сумніву вважала, що він під Імперіо, якщо не щось жахливіше, тому що таких пустих очей Герміоні ще не приходилось бачити у своєму житті.
А Гарі... Згадуючи про найкращого друга, їй ніколи не вдавалося перемогти сльози. Але не зараз. Зараз вона не може дозволити собі розкиснути, сидячи тут. Вони не повинні бачити її відчай на обличчі, вони повинні вірити, що Герміона продовжує боротьбу.
І це було так. Потер живий - в цьому вона не мала сумнівів, а це означає, що є шанс. Означає, що не все втрачено. Сидячи у в'язницях, Герміона ледве могла б йому допомогти , але тут на це є надія. Крихітна, але є.
Поряд з Мінервою Макґонеґел сиділи брат з сестрою Кероу, і це був один з тих нещасних випадків , коли Герміона абсолютно щиро бажала комусь загибелі. Вони були єдині, хто перемовлявся між собою, хіхікаючи. Боже, яка гидота.
Смак курки був схожий на наждачний папір, але Герміона примушувала себе жувати. Їй потрібні сили, щоб пережити це все. Щоб вигадати план.
В якийсь момент навіть ледве чутні голоса у Залі затихли, і подивившись вперед, Герміона побачила, як Амбрідж піднімається, щоб сказати свою промову. На обличчі жінки була майже помітна посмішка, яка мабуть, вже приросла до її жаб'ячого обличчя.
- Дорогі діти! - пролунав високий голос, солодкий, як патока, яку насильно заливають тобі у горло і перекривають таким чином доступ кисню до легень. - Як же я рада привітати вас знову в стінах цієї школи!
Полинули дуже рідкі аплодисменти, але жінка була настільки зосереджена на собі, що їй навряд чи було до цього діло.
- Я щаслива бачити тут більшу частину гідних представників магічного Світу! Пройшовши такий нелегкий шлях встановлення істин і прийняття дійсності важливих речей, які були продиктовані нам предками, ми повинні цінувати світ і пам'ятати, до чого привело зневага до правил, що ніколи не повинні були бути порушеними.
Герміона практично на фізичному рівні відчувала, як гниль, що виходить з рота директора школи, зрошує буквально кожного у Залі, і від цього хотілося вимитись, яро відтираюяи шкіру від брехливих слів.
- Гармонія може існувати тільки у тому випадку, якщо кожен буде на своєму місці, - практично проспівала Амбрідж. - І мені радісно сказати, що ми, нарешті її досягли. А під моєю чуткою владою, я впевнена що ви підкріпитесь новими знаннями, ставши гідними представниками чистокровного магічного суспільства!
Отримавши відповідно схвальні вигуки, пролунавші зі слизеринського стола, Амбрідж розплилась в огидній посмішці, що ще більше зробило її схожою на жабу, хоча здавалось би, у всього є кордони.
- Хочу представити вам професіоналів з великої букви, які займуть свої посади в цьому році, - сказала Амбрідж, повернувшись до вчительського столу. - Професор Алекто Кероу буде викладати маглознавство. Цей предмет буде включений в обов'язкову програму, щоб ми могли знати свого ворога, як свої п'ять пальців.
Зі свого місця підвелася, наче красуючись, жінка з рижим розпатланим волоссям, фігура якої була більше схожа на кавун з двома коротенькими ніжками.
- Її брат, дорогий Амікус Кероу, з задоволенням навчить вас усьому, що пов'язано з темними мистецтвами.
Сутулий чоловік кивнув головою, навіть не намагаючись відірвати свою свинячу дупу від стільця.
- Ну, і звісно ж, я довго мала сумніви, але потім все ж таки вирішила дещо очистити свій робочий графік і особисто викладати вам Чари. Не посмію не передати вам свої безцінні знання, - продовжував литися єлейний голосок директора.
О, Мерлін, заради всього святого. Це було сходе на цирк. На пародію в магловський передачах. Залишившихся викладачів вона навіть не зволила представити, серед яких також був Снейп, Бінс і Макґонеґел. Хоча, судячи по виразу обличчя останньої, сама думка про те, що її може представити Амбрідж, викликала б у викладача огиду.
Коли промови були окінчені, а столи стали пустувати, студенти не поспішаючи почали підійматися зі своїх місць, відомі бажанням знайти старост і нарешті закінчити цей довгий тяжкий день.
- Староста дівчат відведе Сірих по розподіленим факультетам, - пропищала Амбрідж, вийшовша майже з нізвідки прямо перед ними. - А ви, міс Грейнджер, пройдете зі мною.
Жінка, одягнута у рожеве божевілля, вимовила ім'я Герміони трохи скривившись, як назву якогось особливо мерзенного улюбленця Хаґріда.
Вони йшли по слабо освітленим коридорам школи, і ґрифіндорка підкреслила подумки декотрі похибки в архітектурі замка. Наче шрами, вони нагадували про неминучий факт ставшогося. Зупинившись перед портретом монаха, Амбрідж сказала: «Бездоганна кров»,  і той слухняно від'їхав.
Перед ґрифіндоркою відкрився вид на невелику вітальню, виповнена у срібно-зелених відтінках, по центру якої стояв темний диван. В кімнаті було наявно декілька зображених змій.
- Ви будете жити тут, міс Грейнджер, - почула вона ззаду.
Дівчина повернулась, поставши зі здивованим поглядом на директора. Ця кімната була схожа на зміїне кодло, але все ж таки вона здавалася занадто неперевершеною для «бруднокровки». Враховуючи те, що їх тепер відокремили від усіх факультетів, вона буда впевнена, що сама буде жити у якійсь хатині в Забороненому лісі. Хіба що вони вирішили морально вбивати її сріблясто-зеленими кольорами, що практично змушувало Герміону хіхікнути вголос від того наскільки ця думка є маячнею.
- Але хіба не передбачається, що ми будемо жити разом з іншими факультетами? - спитала вона, не відводячи погляду.
- О, так і є, - награно дружелюбно кивнула Амбрідж. - Але це відноситься до інших представників Сірих. Ви ж будете знаходитись під постійним контролем...
Промову жінки перервав звук портрета, який відкривався за її спиною, і вони в обох спрямували погляд на джерело шуму. Переступивши поріг, в кімнату зайшов Драко Малфой. Вмить вираз його обличчя змінився з нудного на озлоблене, неначе хтось всередині нього ненавмисно зачепив перемикач миттєвого реагування.
- Ох, Драко, я як раз розмовляла про тебе! - практично заплескала у долоні директор. - Намагаюсь розповісти міс Грейнджер, зо тепер вона буде знаходитися під вашим постійним контролем.
Секунда. Дві. Простір стикнувся в м'ячик для пінг-понгу, коли вона усвідомила всю суть. Це пояснювало зміїне оздоблення вітальні і сам факт її знаходження в Ґогвортсі.
Звісно. Світло лампи відкидував жовтий, такий затишний і до біса невідповідний цьому місцю відблиск на декілька значків на грудях у слизеринця. Староста хлопців і глава Інспекціонної дружини.
Безперечно. Її віддали Смертожерському деспоту.
В кімнаті стало нічим дихати і Герміона ледве подавила утримала в собі порив раздробити скло у всіх вікнах, які були наявні у кімнаті, просто щоб зітхнути. Хоча, враховуючи те, що її паличка була обмежена в магії, дівчина буда навіть впевнена в тому, що змогла б застосувати таке «серйозне» закляття, як Бомбардо.
- Ми створили для вас кімнату у вежі, щоб ви не надумали наробити дурниць, які звісно, нікому не потрібні.
Герміона вже практично не чула Амбрідж. Перевівши погляд на хлопця, вона побачила, його обличчя, шо його обличчя не виражає нічого, окрім зневаги. Здавалось би, він повинен був бути щасливим отримавши контроль нал своїм заклятим ворогом, але напевно, маючи навіть такий зв'язок з бруднокровкою було для нього огидним. Засунувши руки у кишені брюк, Малфой прислонився до стіни. Дивовижно, наскільки його поза була розслабленою, коли очі називалися ненавистю.
- Вам все зрозуміло? - судячи по нетерплячому тону, Амбрідж спитувала у неї це не перший раз.
- Довільно, - вимовила ґрифіндорка скрізь зуби.
- Чудово, тоді хай щастить, - солодко промовила директор, додавши голосу жменьку отрути. - І звісно, міс Грейнджер, - обернулася вона, зробивши вигляд, що забула щось додати, - запам'ятайте пароль.