Дороге вино, або як Німеччина змінює життя

Глава 3. "І знову він.."

Перенесемось на тиждень вперед...

Я покинулась незвично для себе рано, о шостій ранку. Гліб ще спав тому я тихо сходила в душ та одягнулась, поїла й залишила записку що я поїхала на роботу і вийшла з хати.

***

Я приїхала до офісу. До такого рідного офісу і до таких рідних колег... не рахуючи Шаблія.
Пройшовши прохідну я зайшла в свій кабінет, там нікого не було, зараз в офісі взагалі майже нікого не було, хотілось просто посидіти та понастольгувати.
Через пів години прийшов Римар, я в шоці, Тарас і так рано прийшов.

–Добрий день Оля Сергіївна
–Хто ти, і що ти зробив з Тарасом?
–Всенсі?
–Всенсі що ти ніколи так рано не приходив
–Ну... за рік все змінилось
–А, ну я чула що ти тепер ховаєшся у Маші в шафі)–думаю це самий вдалий момент для жарту.
–Що?–стоп.. Тарасее...
–Пхпхпх.. та я пожартувала, чи ти справді тепер Машин коханець?
–Ае.. нііі... просто ви так неочікувано це сказали..
–Так майоре, все, все, вільно-я легенько стукнула його по плечу рукою та посміхнулась.-навіть якщо це правда то я не проти, ти краще Віталіка)
–Вау.. комплімент від..
–Тарасе, будеш ще й до мене підкатувати-перше що я зроблю по поверненню це звільню тебе. Зрозумів?
–Зрозумів. Ви щось будете?
–Так, зроби бутербродів якихось, тільки не вимахуйся як завжди а зроби так щоб смачно було.
–Все буде в кращому вигляді Олю Сергіївно)

"Оля Сергіївна", так мене називали ті з ким вже й можна по імені але ми на роботі. Але на Машу та... Шаблія, це не діяло, вони коли хотіли називали мене Олею, сподіваюсь він буде розумнішим та перестане називати мене по імені.
Тарас поставив на стіл миску з бутербродами.

–Ось, все як ви і просили–придурошним тоном проговорив він.
–Тарасе, не придурюйся.
–Добре, добре...–він награно підняв руки вверх.

Прийшла Альбіна, поздоровались, вона була рада моєму приїзду. Пізніше прийшов Стасік, Червона. В 07:55 прийшов він...

Подзвонив Мовчан, дав нову справу, і далі все було як завжди, свідки, допити, підозрювані. Але було одне але, Шаблій підозріло багато мовчав, раніше у нього було багато версій і він їх розповідав. Хоча раніше ми й зустрічались... кхем...

22:00, буфет

У мене нарешті з'явилась вільна хвилинка і я вирішила піти поїсти, в буфеті вже був він і пив каву.

–Доброї ночі Ольга Сергіївно)
–І тобі здрастуй–я підійшла до холодильника і двстала з нього свої макарони.–роки йдуть а вони не змінюються.
–Хах.. саме так, роки йдуть.. ну як, знайшла собі вже когось?
–а чому ти питаєш? Ти що так скучав по мені що навіть ні з ким зустрічатись не почав? Твоя Юля тобі набридла вже?
–Я тобі тоді казав, і зараз повторюсь, нічого не було Оль.
–Вітя, вже рік пройшов, а ти так і не признаєшся.
–Саме так, рік, Олю, рік.–після цього він вийшов з буфету.

Настрій він звісно мені підпортив, але їсти я все ще хотіла, далі день пройшов спокійно.

Додому я попала о 12 годині ночі.

На носочках я зайшла додому, але біля кухні обпершись об стіну стояв гліб.

-Де ти була так довго?
-На роботі, і взагалі, чому ти не спиш?
-Тебе чекав.
-Зрозуміло, до кухні пропустиш?
-пропущу, після того як ти скажеш чи той твій колишній все ще працює у тебе.
-Так працює, бо я сама там працюю тільки при умові що він там теж буде працювати, а мені більша важливіша робота чим те що поряд буде мій колишній, тим більше ми рідко бачимся, тільки на оперативках і інколи в буфеті перетинаємось. Все?
-Все, проходь.-він показав рукою на кухню.

Я зайшла на кухню, взяла холодний чай який простояв там весь день, випила його, переодягнулась та пішла спати.