Обійми мене..

Глава 9.

О боже. Це сонний параліч? Я спробувала порухати кінцівками, але марно.
О ні, ні, ні. Я заплющила очі і старалась прокинутись, але через шарудіння, що наближалось не змогла стримати страху й розплющила їх....
Наді мною висіла якась істота. Мене почало трусити.. Я закричала, але звуку не було.
Я знову зімкнула очі і спробувала уявити як Синмін мене обіймає. Почала згадувати всі щасливі моменти, що були в моєму житті. Як я грала в UNO з Ліксом й Чаном, як ми з Джисоном знущались з Мінхо, як ми з Мінні танцювали повільний танець...
— Р-роз-зумна дівч-чинка... — прохрипіла істота. — ц-цього р-разу я т-тебе зал-лишу-у.
Я прокинулась ледь не холодна. Сльози полились з моїх очей, я сіла на ліжку.
— Т/І? — Синмін прокинувся зі мною, але бачив лише мою спину. Я спробувала заспокоїтись, щоб відповісти йому.
— Все г-гаразд.. засинай-й.. — я заїкалась й схлипувала.. Він почув це й сів зі мною.
— Кошеня.. що з тобою? — Мінні обійняв мене я поцілував в маківку.. — Щось страшне наснилось?
— В-в мене б-був парал-ліч... — я не могла заспокоїтись.
— Пташечко... — він обійняв мене ще дужче. — Я з тобою, все минулось.
— Вибач, щ-що я тебе розбудила.. — я вибачалась, бо не хотіла, щоб він бачив мене в такому стані.
— Т/І, ти мусила мене розбудити. Я мушу бути з тобою в такі моменти. Ти не повинна переживати це сама.
— Воно... — я затнулась.. — сказало..
— Що сказало? Хто воно? — перепитався Синмін.
— Істота.. що висіла наді мною... сказала, що цього разу залишить мене.
— О боже.. Сонечко, я буду з тобою. Ми щось придумаємо. Сподіваюсь, наступного разу не буде..
— мовив Синмін й опустив мою голову на подушку. Він поцілував мене у чоло, обійняв й вкрив ковдрою. Я засинала й чула його пришвидшене серцебиття.

Зранку, коли я прокинулась, я відчула, що він досі гладить мене по спині.. Я зразу поглянула на нього і побачила, що він не спить.
— Ти вже не спиш? — спитала я.
— Доброго ранку. Ще не сплю. — сонно сказав Мінні.
— ТИ НЕ ЛЯГАВ? — я обурено подивилась на нього. — Чому? Тобі ж буде погано весь день..
— За це не переймайся.. А ти як? Як ти спала?
— Синміне! Коханий, лягай.. Подрімай хоч з годину..
— Не хочу. Добре, що ти виспалась.
Я підсунулась трохи вище й поклала його голову собі на груди й почала гладити його по голові. Його руки зімкнулись навколо моєї талії й через хвилину я почула його мирне сопіння.
Через годину до кімнати постукали й одним оком до нас заглянув Хьонджин.
— Ти каву будеш? — побачивши нас пошепки промовив Джинні.
Я помахала головою, що означало «ні»,
він поглянув на цуцика й всміхнувся мені.
Моя рука потягнулась до телефона й я переглядала Інстаграм, водночас гладячи голову сплячого хлопця.
Я вирішила викласти історію.. Сфотографувала руку на голові у мого хлопця й підписала «Я знайшла своє щастя❤️»
— *відповідь на історію* Як мило! Ми дізнаємось хто це?
— *відповідь на історію* Я вірю у вас! Ви гарна пара!
— *відповідь на історію* Навіщо ти йому?
Остання відповідь мене трохи обурила, тому я відписала: А навіщо ви це мені пишете? Я кохаю, і знаю, що кохають мене.💋
— М-м.. — потягнувся Синмін та поглянув на мене.
Він моментально піднявся.
— Я заснув?! —він поглянув на свій телефон. — 11 ранку.. Пробач...
— Що? — я його перепиталась.
— Пробач, що заснув..
— Синміне, поясни мені. — я подивилась на нього. — Ти дурненький? Ти заснув, бо це тобі необхідно. І я сама тебе до цього підштовхнула.
— От коза.. — буркнув Мінні. — Я ж казав, що не хочу.
— Добре спалось? Тобі краще? — запиталась я.
— Добре.. — він знову зімкнув руки на моїй талії.
— Ще хочеш поспати? — я перепиталась його, але не хочула відповіді через те, що відчинились двері.
— ПІДЙОМ, ЩОСЬ ВИ ДОВГЕНЬКО.. — до нашої кімнати зайшов Джисон з цими словами, але коли побачив, що ми не спимо замовк.
— Ми не спимо вже. — Синмін зиркнув на Хана.
— Що сьогодні в планах? — спиталась і погладила Мінні по руці.
— Йдемо на тренування, а потім танцювати. — відповів Ханні. — Хочеш з нами?
— Хочу! А коли? Я хочу заскочити в ТЦ, купити якийсь одяг для тренування.
— За три години. Можеш поїхати. — підмигнув мені Джисонні і вийшов з кімнати.
— Я йду збиратись. Я поїду з Хьонджином і Чанбіном, окей? — спиталась в Синміна.
— Мг... — відморожено відповів Мінні.
— Не дуйся, люблю тебе. — я поцілувала його в щоку і вибігла з кімнати.
— ДЖИННІ! БІННІ!— я гукнула хлопців, щоб знати де вони.
— Я! Ми на кухні. — крикнув у відповідь Чанбін.
Я побігла на кухню і домовилась про поїздку в торговий центр перед тренуванням.
— То я побігла збиратись!
Я прийняла душ, висушила волосся й намалювалась.
— Я готова! Можна я сяду за кермо? — я благала Чанбіна.
— Та ти розтрощеш мою машину!
— Але ж в мене є права!
— Я поїду за кермом.
— Може хай Т/І поїде справді? — Хьонджин сів на заднє сидіння й поправив волосся. — Я боюсь їздити з тобою, Чанбіне.
— Господи, сідай вже.. — буркнув Бінні і пересів на пасажирське сидіння. — Боги, врятуйте мою машину..
— Ура! — я сіла за кермо, поправили дзеркало і завела машину.
Ми доїхали спокійно, і Чанбін мене навіть похвалив!
— Куди ми йдемо? — спитався Хьонджин і закинув рюкзак на плече.
— В спортивний магазин напевне. — я відповіла йому і зняла окуляри з обличчя.
Я купила одяг й ми погнали до залу, тому що залишалось 40 хвилин.
— Ура! — захекано піднявшись на 7 поверх, через те що не працював ліфт, вигукнула я.
— Я.. скоро сконаю так.. — вигукнув Чанбін і ми втрьох зайшли в зал. Хлопців ще не було.
— Я йду передягнусь. — мовила я і пішла в жіночу роздягалку.
Я придбала велосипедки, спортивні вільні штани і дві великі футболки. Одягнула в зал велосипедки й футболку, а на репетицію одягну все інше.
Коли я вийшла, всі хлопці вже приїхали, тож я почекала на них й ми почали займатись.
— Як ти це робиш? — спитав мене Джисон, коли я робила жим ногами.
— Потрохи збільшую вагу. Все просто.
— Ану дай мені. Я хочу спробувати. — до нас підійшов Мінхо.
Я звільнила тренажер і дала ЛіНоу сісти.
— ЯК ТИ ЦЕ РОБИШ?! — він аж почервонів.
— Аха-ха-ха!! — я засміялась.
Коли я закінчила з своїм тренуванням я підійшла до Синміна. Він лежав на лавці і підіймав штангу.
— Ух.. все... — сказав хлопець і спробував поставити штангу на місце, але вона з'їхала і впала йому на груди.
— СИНМІНЕ! — я підбігла до нього й пробувала тримати штангу, поки не прийде хтось на допомогу. — НАРОД! ШТАНГА ВПАЛА! — та мене ніхто не чув.
— Мінні. Зараз пробуємо разом. — я домовилась з ним й ми спробували.
— Не.. не виходить! — Синмін важко дихав.
— ЧЕКАЙ, я спробую ще раз. — я зі всіх сил стараюсь підняти її і кричу. Мінні стає легше дихати.
— ЧАНБІНЕ, ХАНЕ, ХЛОПЦІ!
— Т/І! СИНМІНЕ! — до нас підбіг Чан і допоміг поставити штангу. — Вибач, ти як?
— Важко. — Синмін відповів тихо, важко віддихуючись.
— Боже.. — я нервово поправила волосся.
— Т/І, дякую. Я б тут вже вмер. — посміявся цуцик.
— Ти велика молодець. — Чан поплескав мене по спині. — Як в тебе сили були таку важку штангу тримати?
— Сама не знаю.. — відповіла я і взялась за живіт. — Фух...
Інші хлопці підійшли до нас і вибачились, що не чули.
— Все добре. — я досі трималась за живіт. — Вже все добре.

Ми приїхали в офіс і зайшли в зал для репетицій. Я частково допомагала їм ставити хорео, бо я вчилась на хореографа.
— Мінхо, як краще? Так — я показала рух з рукою і поворотом. — чи так? — я показала рух з головою, ногою і присядом.
— Друге. Цікавіше виглядає. — він спробував і кивнув головою. — Так. Друге справді класно вийшло. — ми радились як два хореографи, а хлопці дивились і повторювали за нами.
Вони повторили танці з Back Door, Thunderous і God's Menu, а потім ми з ними дурачились танцюючи під OMG.
— Чанбін, ти геніальний! — зі сміхом вигукнула я.

***
За декілька днів ми вирушаємо в тур..
Я буду з хлопцями, і багато людей дізнається хто я.. Можливо все буде добре, можливо ні. І найбільше я переживаю за те, що на хлопців може политись хейт. Сподіваюсь, ми гарно і спокійно проведемо час і хлопці добре виступатимуть.

***