Обійми мене..

Глава 3.

Глава 3.    ***

— Часто, мені буває незручно в нашій із Джисоном кімнаті, бо до нього приходить Мінхо. Я не хочу, щоб їхні стосунки псувались через мене.. — мені до вподоби  розмовляти з Чаном, бо він завжди мене зрозуміє й допоможе.

— Слухай, Т/І, застань його в кімнаті і прямо проговори це з ним, бо так діла не буде. Я впевнений, він обдумає це все й потеплішає до тебе.

— Чане, дякую тобі дуже. Я спробую, обов'язково.

Після розмови з Крісом в його офісі, я поїхала в гуртожиток. Поки Хан з ЛіНоу знімали влог в парку розваг, Хьонджин із Йонбоком пішли на шопінг, а Чанбін сидів  з Чаном у кафе біля студії, ми з Синміном і Чонином вирішили поприбирати в гуртожитку. У чужі кімнати не заходили, але вітальню, кухню і ванну кімнати ми поприбирали. 
— Т/І-І, мені потрібна твоя допомога. — кличе мене зі своєї кімнати Чонин. — Прийди, будь ласка, сюди.
— Іду-у - встаючи з ліжка кажу я. — Щось з собою взяти?
— Себе візьми, швиденько. — гукає він.
Коли я постукала, двері відчинив Синмін і жестом запросив до кімнати. Штори в кімнаті були закриті, але фіолетова підсвітка і теплі ліхтарики, мов на Різдво, створювали затишок в ній. На ліжку ж сидів I.N і усміхався мені. На тумбочці біля нього була ціла купа солодощів, попкорну й чипсів.
— ...? — своїм здивованим поглядом я вимагала в хлопця пояснень. — Що це ви вчудили? На вулиці ще ж світло.
— Ми хочемо подивитись фільм. Тому й тебе запросили. — зачиняючи двері відповів Мінні.  — Хочеш з нами?
— Звісно хочу! То ви таку красу для фільму творили? — оглядаючи фіолетову від світла кімнату питаю я.
— Е-е, це для тебе. — одночасно сказали хлопці.
— Ого-о. В такому разі мені ду-у-уже подобається! — радісно кажу я. — А що дивитимемось? — вигукнула я й залізла на ліжко. Я вмостилась між Чонином й Мінні.
— Жах якийсь напевне. — з посмішкою каже Айен. — Правда, Синміне?
— Правда. Я вже навіть знайшов один. «Астрал». - сидячи в телефоні каже той.
— Жах? О... кльово. — невпевнено реагую на почуту інформацію.
— Ти що, боїшся? — усміхаючись запитується Кім Синмін.
— Тільки якщо трошки.. — кажу я, закусуючи губу.
— Ха-ха, зараз перевіримо, як це - трошки — Ян Чонин бере пульт до телевізора і включає фільм.
Пройшло декілька хвилин, поки крім тривожного початку нічого страшного не було.
— Ого.. цікаво, що з ним буде далі.. — сказала я, маючи на увазі хлопчика, що впав у кому через дивні причини. — Мене бісить, що тут надто затягують з сюжетом. Зразу лякайте, чого ви. То ж мають бути жахи. — негативно відносячись до жахів пробурмотала я.
— БУ! — налякав мене Чонин, так, що я аж впала на Синміна.
— БЛЯТЬ! — страшенно налакавшись нецензурно крикнула я. На очі виступили сльози.
— Т/І, котику, ти чого..? — спитався мене хлопець, на якого я впала. — Це ж Чонин, ти його знаєш. — погладивши мене по руці й трошки піднявши мене, аби встати промовив він.
— АНУ ЙДИ СЮДИ ПРИДУРКУ?! ТИ ЩО, ГЕТЬ РОЗУМ ВТРАТИВ?! — Синмін оббігає ліжко, щоб добратись до Чонина. — Ти навіщо її лякаєш? Мало тобі фільму жахів?!
— Т/І, благаю, пробач мені, я ж не думав, що ти так зреагуєш.. — хлопчина хотів взяти мене за руку, щоб заспокоїти, але Синмін не дав йому цього зробити — він заліз на ліжко й пригорнув мене до себе, щоб заспокоїти.
— Все добре, не знаю чому я так зреагувала... — відповідаючи Айену я вільною рукою потягнулась за пледом, але Мінні перший взяв його.
— Ось так, Т/І, все гаразд.. — хлопець вкрив мене коциком й поцілував в маківку голови.. я досі була в його обіймах.
Трохи заспокоївшись, я вже встала і хотіла йти, бо думаю, хлопці хочуть продовжити перегляд фільму, але Синмін не відпускає моєї руки, ніби то кажучи «не йди ще від мене», тому я ніжно всміхнулась і вляглась біля нього опустивши голову на подушку, що поставила між нами.
Та за лічені секунди хлопець викинув подушку подалі і підсунувся ближче, мов «опускай», й я знову послухала його і поклала голову вже йому на плече..
Ми троє засіли у тік тоці. Синмін показував мені різні милі відео, а я не мала змоги витягнути свій телефон, тому дивилась з ним на його пристрої.
— То може, ввімкнути щось інше? — сказав Чонин, — Чи вже не дивимось нічого? — договорив він, але з коридору почулись кроки решти 6 учасників.
— Вже напевно ні, йдімо зустрінемо їх. — сказала я, — Мінні, йдеш з нами?
— Що? А? — підвівши голову з моєї, він потрусив голову, ніби прокидаючись, — так, ходімо.
Ми встали й втрьох вийшли з кімнати.
— Привіт! Як погуляли?
— Мене Чанбін затягнув на якийсь конкурс поїдання рамену! Тож я зараз помру, як я наївся! — вигукнув Кріс й легко вдарив себе по животу, про що зразу ж пошкодував. — А-ЯЙ...!
— Хіба таке може бути? Ти ж виграв 2-ге місце! — радісно викрикнув Чанбін.
— Аха-ха-ха!! А ви, хлопці? Хьонджине, ти вже всі гроші стратив на Фелікса? — всміхнулась я і глянула на кількість пакетів в його руках. — Ох... Я зрозуміла, ліпше не питатись. — Мінхо, Джисоне? Як атракціони? — з цікавістю питаюсь.
— Було класно. Ми записали дуже довгий влог. Це треба буде змонтувати й викласти! — відповів ЛіНоу
— Так, так!! На більшості з атракціонів було ну ду-у-у-уже страшно! — стрибає від захоплення Хан. — А ви як?
— Ого! Я ще не бачив тут такої чистоти!! — це Чанбін помітив нашу працю.
— І я! Це Т/І так постаралась? — спитав Фелікс в хлопців трохи позаду мене.
— Ні-і! Я заставила їх мені допомогти! Хе-хе! — підколола я.
— На мою думку, Синмін тобі б з радістю просто так допоміг.. — сказав Мінхо і помічаю, що він дивиться кудись униз.
Я не могла зрозуміти чому він це сказав, і лише зараз до мене дойшло, що ми з Мінні досі тримаємось за руки..
До Синміна трохи раніше дойшло це, тому він забрав руку.
— Е.. е-хе-хе.. — чухаю потилицю і відводжу погляд.. — Я думаю, ми б всі одне одному допомогли просто так..

***
Сьогодні я вперше відчула те, що одна людина дуже хоче мене захистити, приголубити, оберігати.. Я впевнена, що таке відчуває не кожен і не кожна. Що це означає? Чому я також хочу його оберігати?

***