Обійми мене..

Глава 13.

Невже вийшло?
Я посунула кушетку до дверей, щоб він не міг зайти і почала кричати у вікно:
— ДОПОМОЖІТЬ! МЕНЕ ВИКРАЛИ! ДОПОМОЖІТЬ!
Я побачила дві пари ніг, і впізнала своїх хлопчиків...
— Т/І! МАТІНКО БОЖА! — я поглянула на обличчя Синміна, і офігіла. Він був заплаканий.. Він нечасто плаче і часто приховує сльози, але зараз.. таке враження, що в нього була істерика..
Вікна були при землі ззовні, а мені було дуже високо зсередини, тому я стала на унітаз і доторкнулась до його руки..
— Т/І, подруго.. — до мене звернувся Кріс. — ми тебе витягнемо. Ти поранена?
— Ні, ніби.. — моя рука обмацала решту тіла і підтвердила, що ніде нічого не болить.
12 ночі. Вікна з решітками виломали і витягнули мене..
Ми повернулись додому. Всі хлопці роз'їхались до рідних, тому лише я, Чан, Синмін і Фелікс були в гуртожитку..
— Привіт. Ви вже вдома! — радісно привітався Фелікс. Він повертається з залу пізно, приблизно о 10 вечора, тож хлопців він не застав. — а чому ви так пізно?
— Якщо коротко.. То мене викрали...
— ЩО?! ТИ ЖАРТУЄШ?
— Ні.. хе-хе.. — відповіла я.
Я зайшла до кімнати Синміна.
— Можна я в тебе заночую? Мені в нашій з Джисоном кімнаті самотньо.. — промовила я до Синміна.
— Кошеня, я наполягаю. Я дуже за тебе налякався.. — він обійняв мене..
Ці обійми з цим коханим цуциком..
Після обіймів Мінні сів на ліжко і залип в телефоні.
Я почала роздягатись, щоб вдягнути піжаму. Знявши худі, я зняла ремінь і відчула гострий біль в боці..
Я поглянула на джерело болю й побачила, що звідти линула кров. Синмін вскочив, бо в той момент дивився на мене.
— СИНМІНЕ! — я від болю аж гаркнула до нього. — допоможи мені закріпити ремінь щоб перетиснути рану! БЛАГАЮ!
— ЧАНЕ! СЮДИ НЕГАЙНО! — кричав Мінні, поки туго застібав ремінь між талією і тазом. Десь на нирках.
Я впала на лікті. Забігли Фелікс і Чан.
— Викликайте швидку. НЕГАЙНО.. — скомандувала я. — Швидше за все, пробита нирка. Багато крові втратила. Нехай готують плазму 2-гої групи. Позитивний резус-фактор.
У мене дві освіти — медична й хореографічна.
Кров не переставала текти.
— Перев'яжіть мені ще чимось рану. Дуже туго має бути. — я стараюсь здаватись спокійною, але НІФІГА НЕ ВИХОДИТЬ МЕНЕ ПИРНУЛИ!
— Як..? Як з'явилась рана? Синміне, це ти? — Фелікс не розумів, що сталось.
— Боронь Боже. — відповіла я. — Той скот, пирнув мене ножем, але я цього не відчула, бо мій ремінь був дуже туго затягнений. Ох... — я зойкнула, поки Чан перев'язував рану. — Рана не кровила і не боліла під тиском ременя. Сплановане вбивство. Людина могла б бути за тисячі кілометрів від тіла. — пояснювала я. —Віднесіть мене до входу, там буде легше покласти мене на кушетку.
Чан підняв мене і поніс до вітальні. В двері подзвонили.
— Ви молодці, що перев'язали рану. — промовила лікарка йдучи біля мене, поки два медбрати несли мене на ношах. — У вас медична освіта?
— Так. Певний час я працювала в бригаді невідкладної допомоги. — відповіла
— У вас гарна корейська. — зауважила пані. — Ви не з Кореї, правда?
— Правда. — кивнула я. — У мене українсько-корейські корені, але народилась я в Австралії. Дивно, чи не так? — я всміхнулась. — Тому я знаю зразу три мови.
— Хіба що трохи. Ви дуже позитивна, як на людину з пробитою ниркою.
— Хіба? Можливо.. — я задумалась й відключилась.

***