Білосніжні крила смерті

Глава 9 Янгол

  Перший день в новій школі, я проснулась з самого ранку та одягнула білу сорочку з чорними прямими штанами. Чесно кажучи мені було дуже страшно в цей момент. А якщо все повториться? А якщо мене знову будуть ображати? Ні, я цього точно не позволю. Ні, ні, ні, я більше не та слабка маленька дівчинка яка не може за себе постояти. Я взяла чорний рюкзак та зайшла на кухню. Тітка приготувала сніданок і швидко побігла на роботу на останок поцілувавши мене та двох братів у щоку. Я достатньо швидко з'їла омлет з смаженим беконом. Саме в так і починалась моя минула історія, а зараз? Зараз все повториться?

— Я бачу ти хвилюєшся, не бійся, ми не позволимо щоб тебе більше ображали. Правда, Джордан? —Сказав Джеймс.

— Ну звісно, тобі пощастило що саме я твій брат. Я всіх хто хоч пальцем тебе зачепить на шматки розірву. —Сказав Джордан.

— Ада, тобі і справді пощастило що він твій двоюрідний брат, а не рідний. Знаєш як мені важко бути його копією? —Сказав Джеймс.

— Ей, а що не так? Взагалі-то ми не копія одне одного. Твоє волосся більш хвилясте, а моє кучеряве, саме тому я красивіший за тебе. Та й в нас зріст інший, я вищий за тебе на два сантиметри. 

— Якщо я захочу мати таке саме волосся як у тебе, я куплю парик клоуна. —Сказав Джеймс. Джордан продовжив спокійно їсти, але потім перевів свій злий погляд на брата.

—Так, стоп. Ти хочеш сказати що я клоун? — Запитав Джордан.

— Ні, їм до тебе ще далеко. —Сказав Джеймс.

— Краще тікай. —Сказав Джордан. Джеймс швидко взяв свій рюкзак та вибіг з будинку, Джордан побіг за ним, я спокійно взяла свій рюкзак та вийшла за ними. Шкільний автобус вже приїхав і ми сіли у нього. Брати сіли разом, більше вільних місць не було і я сіла біля якогось хлопця, він дивився у вікно і не звернув на мене ніякої уваги. Можливо це й на краще. Я відчула чийсь погляд на собі і оглянувшись зрозуміла що всі діти в автобусі дивляться на мене. Це було дивно, в них ніколи не було новеньких? 

 Ми під'їхали до школи, я вийшла з автобуса та спіткнувшись чуть не впала, але мене хтось притримав за лікоть.

—Обережніше. —Сказав той самий незнайомець з автобуса. Його зачіска була такою красивою, віски були вибриті темного коляру, а саме волосся доходило до мочок вух та було світлим, хвилястим. Я поглянула у його світло голубі очі та трохи схвилювалась.