Білосніжні крила смерті

Глава 27 Яка ж ти жалюгідна

  Моє життя це суцільне пекло, впевнена, якби хтось інший побув на моєму місці він би вже давно покінчив життя самогубством. Чому саме я повинна страждати найбільше за всіх інших? Ще з самого дитинства все йшло по одному місцю...

— Мам, а ти куди? — Запитала я здивовано дивлячись як вона збирає речі у валізу.

— Мені потрібно як найшвидше тікати звідси, мені не можна тут залишатись. — Сказала мама та на останок лише поцілувала мене в лоб. 

 З того часу я більше не бачила свою матір, вона загинула. Її гальма припинили працювати, вона розбилась на великій швидкості. Батько швидко знайшов їй заміну, директриса з сусідньої школи. Вона була справжнім злом для мене. Про смерть матері мені нічого не було відомо до класу п'ятого, в той день я вернулась швидше зі школи. Мачуха з батьком розмовляли у вітальні, вони навіть не почули як я зайшла в будинок.

— Може досить? Мені набридло слухати про твою колишню дружину. Яка різниця що вона загинула? І що з того що вона розбилась на смерть? —Незадоволено запитала мачуха.

— Та її вбили, як ти не розумієш, навіть якщо вона мені зраджувала я її сильно любив. —Сказав батько.

— Ти ідіот, вона збиралась втекти від тебе до коханця. 

 — Ні, точно ні. У нього є своя сім'я і дитина. В них була недовга інтрижка але нічого більше.

— І що з того? Можливо він хотів підставити її? Як там було його прізвище... Короленко наче?

— Так. 

—  Дивне прізвище, ніколи не чула такого.

— Він не Американець. 

 Коли прийшла Ада в наш клас і я почула її прізвище я одразу зрозуміла що саме її батько винний в смерті найдорожчої для мене людини. Мені хотілось вбити її за свою матір, і що разу я ставала все більш жорстокою до неї. Вона цього заслужила. Через її батька мені доводиться терпіти погане ставлення дома.

— Ти стала просто жахливою, Айла. Думаю тобі варто почати менше їсти. Ти виглядаєш як корова. — Сказала мачуха, я поглянула на свого батька шукаючи в його очах хоч якусь підтримку.

— Твоя мати права, ти й справді погладшала. — Сказав батько, я відчувала як моє серце розбивається на дрібні осколки. 

 Якби це був лише по одиничний випадок я б змогла спокійно справлятись з стресом, але кожного дня  я чула від неї лише критику. "Ти безмозга", "якби в мене була така дитина я б вже давно відмовилась від неї", "подивись на себе, ти виглядаєш неначе корова", "твій ніс просто огидний, як в свинки, можливо тобі зробити ринопластику?", " у такою як ти немає майбутнього", "єдиний хороший варіант для тебе це вийти за когось заміж, з таким лицем та розумом з тебе нічого путнього не вийде". Таких випадків було дуже багато, і всі вони розбивали мені серце.