Два метри дистація

4 Глава

Суббота. Вчора, відразу після того як дощ за вікном закінчився, Накахару викинули з палати пинком під зад та словами на кшталт «іди геть з очей моїх ясних».
Коли той йшов додому, вже було темно. Дев'ята година вечора як-ніяк. А вже зовсім скоро комендантська година...хай йому грець, треба викликати таксі.

Жив Чюя доволі далеченько так від лікарні в якій на той момент лежав Дадзай, але вже стоячи на ґанку лікарні, він згадав, що має сусідку яка як раз тут працює, тож не довго думаючи, він стер номер таксі, та почав набирати вже зовсім інший номер телефону.

- ало, Йосано?

- що треба, любчику? Я бачу, ти щойно до Дадзая заходив...

- ага. І тепер мені треба додому. Можеш підвести?

- ай гай зажди ще дві хвилинки, я зберуся тай вже разом поїдемо.

Вже через хвилину, зза дверей показалася його сусідка - Акіко Йосано. Вони були досить гарними друзями. Звісно, якщо щоденне діління пачки цигарок та підкидання додому як наприклад зараз можна було так назвати.

- а чого ти доречі від Дадзая хотів? Ви ж не так уж і добре ладите наскільки я знаю. - каже Йосано, сідаючи за руль своєї чорної машини та пристібуючи ремінь. Чюя не мав прав, тож завжди підвозила його саме Йосано. Вона взялася за руль та рушила в дорогу, повертаючи праворуч від лікарні.

- та так...познущатися.

- ой тільки не починай. Я прекрасно знаю, що ти йому співчував чистим співчуттям.

- неправда!

- ну що ти як першоклашка! Для тебе співчуття це щось погане чи шо?

- тільки якщо воно в сторону Дадзая.

***
Йосано підкрутила музику в машині погучніше, аби точно краще чути. З колонок волала пісня "тьолка барабанщика" від "жадан і собаки" а десь пам'ятає Йосано була пляшечка дешевого пивця з магазину.

- ану дай но мені того пива. - попросила вона.

- так ти ж за кермом. - казав Чюя, вже нахиляючись аби дістати пляшку.

- з одного ковтка нічого не буде, все інше можеш випити сам. Та і не таке воно і міцне, боже

- гаразд-гаразд. - він з легенькою посмішкою дістав пляшку, спочатку відпиваючи більше половини, а після віддаваючи пляшку Йосано.

- то... Що у вас з Дадзаєм?

- скажу чесно, то я його вчора так побив.

- а я то думаю, знайомий стиль ударів!

- ти його оглядала вчора?

- ага...бідні лікарі які його перебинтовували, в нього ж все тіло в бинтах було ще до нас!

- а хіба в нього є бинти десь окрім зап'ясть?... - Чюя і не думав про те, що у Дадзая вже були якісь рани. Він зовсім не помічав тих клятих бинтів по всьому його тілу. - а...що під бинтами? Там була якась травма до мене? - схоже, він трохи розхвилювався.

- називається "не бийте його, тільки я так можу". А взагалі під бинтами в нього порізи були. Дедінсайдівська дилда блять. - ой йой, шось вона вже на матюки перейшла. - так там щей декілька свіжих, і два з них розкрилися. Обробляти нам прийшлося.

***
Треба було їм лише приїхати додому, як обоє лише знявши верхній одяг плюхнулися на свої любі м'якенькі ліжечка. На наступний же день, Накахара був доволі втомлений, вставати рано аж ніяк не хотілося. Але питання з цим легко вирішилося, треба було тому просто поглянути в телефон, де маленькими буквами на екрані писало: «7 квітня. Суббота.» він з полегшенням відклав телефон подалі та вмостився в ліжечко куди зручніше. А куди спішить то?

Накахара звісно очікував ось так провалятися увесь день. Перепочити від усього довкола, а від Дадзая тим більш, оскільки почуття провини за ті дії вже почало його зжирати.
Ну і чому він це зробив?
...
Ну і нащо він це згадав?
Схоже, тепер у Чюї заснути так легко не вийде.

//коротенька главушка бо в мене нема натхнення. І так, пробачте за довгу вітсутність. Я лошпєда без фантазії. Зате познайомила вас з Йосано:)//