Два метри дистація

3 Глава

П'ятниця. Ще вчора Накахарі пощастило виконати свою мрію — прибити Осаму до полусмерті. Але, чомусь він зовсім не був радий такому розвороту подій. Чому? Бог його зна. Та нажаль, Чюя не є богом, як би того не хотілося.

Якась його частина зараз щодуху радіє, згадуючи, що дратуюча мумія зараз лежить в лікарні з травмою голови. Але вона відразу замовкає, коли в голову приходить думка про те, що у цьому винен саме Накахара. Звісно, він хотів його побити за таке жахіття. А якби той малюнок побачив хтось, кому не треба?! Чому Дадзаю взагалі прийшло в голову таке? Якого біса йому в голову прийшло також відтворити цю відвертість на якомусь старому листку, який ймовірно знайшов під рукою? Він ненавидить його, але щось на серці жахає від того, що цього збоченця забрала лікарня тільки завдяки Накахарі. Він не знав що це, але це жахливе раптове відчуття співчуття він бажав вбити раз і назавжди. Він вже давненько навіть не задумувався комусь співчувати, все ж таки, це не його діло. Але чому він співчуває зараз? Може тому, що це його діло?

— прийнамні уроки не буде прогулювати, замість гуляннки буде валятись в лікарні.

Накахара вже закінчував сьомий урок в 10-го «Г», після якого зазвичай відправлявся до себе додому, однак чомусь цей день став виключенням.

- - -
На дворі крапав чималий дощ, який навіть можна було сміливо назвати зливою, багрові очі Дадзая спокійно, та без емоційно дивилися у вікно, де був видний лише сірий пейзаж та величезну кількість калюж, о які щосекунди вдарялися нові краплини дощу. В його погляді не було надії, а одне око та частина голови була перебинтована. Він не сподівався побачити щось чи когось дивлячись у це вікно, він так само не міркував тої секунди ні про що. Його голова була порожня. Але, тоді на думку приходить лише три букви, що повністю заповнюють усю порожність в його голові. Серце починає мерехтіти, на лиці невольно вимальовується маленька усмішка. Але вона відразу зникає, коли Осаму згадує події минулого дня.

— Чюя...

Тільки от, позбавлений надії Дадзай зовсім не очікував, що названі ним щойно пошепки три літери зараз з голосним стуком з'являться у нього за спиною, від чого Дадзай сильно вздригається та розвертається.
Двері в палату голосно гупають, а зза них показується куца руда макушка.
З тихим топітом, її власник проходить далі в палату, встряхуючи мокру до нитки парасолю та залишаючи її десь при вході, після чого так само робить з чорним пальтом, яке ставить на вішалку поряд, разом із так само як парасолька промокшим капелюхом.
Очі Дадзая були в невеликому шоці. Кого він точно не очікував зустріти в цій палаті о 16-тій годині вечора так це промокшого Накахару, який агрессивно знімає верхній одяг з кам'яним обличчам, при цьому не сказавши тимчасовому жителю палати ні слова.