Два метри дистація

2 Глава

Роздратований, Чюя вибігає з кабінету де щойно закінчився урок. Він прямує до заднього двору школи, де в той момент якраз стояв Дадзай, покурюючи цигарку.
Його ноги голосно топтали землю під ногами, а лице виглядало розгніваніше за будь що, що Дадзаю доводилося бачити раніше. Зрачки в його карамельних очах звузилися, а пом'ятий малюнок в його руці вже встиг розмитися, але його сенс досі був чітко зрозумілим. Він був розгніваним як ніколи. Що за чортів збоченець?
Його нога нарешті ступає на запилений тротуар заднього двору, а туфлі на його ногах голосно стучать, що дозволяє Осаму відчути, з яким кровожерливим поглядом на нього зараз дивляться.

- що це за чортівня? - Чюя кидає йому скомкану бумажку, яку чудом зміг зловити Дадзай, бо інакше, вона б упала в ставок за перилами, о які весь цей час опирався Дадзай - ти, йобнутий збоченець, хіба не соромно?! - на його лиці палало розчарування, здавалося б, ще секунда і лице Осаму розмазається на кулаку першого.

- та ні. - дражнячи Чюю, відповідає він. На його лиці грайлива посмішка, схоже, цей вилупок зовсім не знає меж.
Чюя роздратовано стискає кулаки. Зараз він розгніваний як ніколи до цього. Що цей ідіот собі дозволяє?!

Секунда.

Удар.

Безкоштовний білет в травмпункт.

Кулак Чюї пройшовся прямісінько по виску Дадзая. До цього він стояв на відстані два метра від шатена, але вміння гарно стрибати та добре вдаряти йому допомогло.
Ноги відштовхнулись від сірого асфальту, а одна з зжатих долонь вже готова завдати удар. Зріст ніяк не заважав Чюї, оскільки гарний стрибок гарненько все конфіскував. В той час як Дадзаю прийшлося нелегко.
Він застогнав від болю, та чітко почув тупий та голосний стук о його лоба, після якого послідував дратуючий писк у вухах.

- це ж просто малюнок... - хитаючись зі сторони в сторону, докладаючи усі зусилля заради того, аби просто стояти на ногах жахливим голосом мовив Дадзай.

- просто малюнок?! А треба було думати двічі, перед тим як залишати свої грязні фантазії у себе у столі!! - він вже просто зривався на нього. Та як то кажуть: з інвалідами не б'ються.

З носу Дадзая йшла кров, а на лобі уже почав з' являти я величезний синяк, йому було важко зробити хоть щось. Позбавлений сил, чоловік упав на коліна, а в погляді його була пустота.