Два кота

глава 9: можеш мені допомогти?

Ранні промені сонця розбудили Мінхо. Він лежав обіймаючи голе тіло Хана. Хо відразу відсунувся та встав з ліжка і одягнув речі які лежали на підлозі. Вже одягнувшись Мінхо направився швидко на вихід кімнати, але почув.

-- що ти тут забув? - запитав Хан та намагався сісти в ліжку, -- ай , чому мої сідниця так болять?  А чо я голий... - кожної секунди питання в Хана виникали все більше

-- ми переспали....- відповів Мінхо повернувшись від дверей до Джісона

-- ЩО!? ЯК!? Ми вчора вернулися додому, я заніс тебе до себе в кімнаті та хотів йти спати на диван у вітальні ,але мене щось зупинило... Аааааа... ААААА

-- та чого ти кричиш?

-- а як мені не кричати?

-- ну рот закрий

-- зараз твої жарти взагалі не умісні - відповів Хан, -- можеш, будь ласка, вийти. Я хочу щось одягнути- попросив Джісон прикриваючись ковдрою

Мін відразу вийшов та пішов на кухню. Джісон одягнув перше, що попалося під руку, а потім вийшов до Мінхо. Він насипав корм для трьох котів які голодно мурчали. Потім вони разом сіли за стіл.

-- ну... Ем..- Мінхо не знав що робити в таких ситуаціях

-- це була твоя ініціатива ти і виправдовуйся

-- а чому ти не опирався? - після цих слів була недовга тишина

-- я теж був п'яний

-- але ти не настільки був п'яний, як я

-- це була помилка і ми забудемо її. Це буде добре для кожного з нас. Окей? - запитав Хан наче не даючи іншого варіанту на іншу відповідь ніж "так"

-- так

Хан встав зі стола.

-- ти куди? - запитав Мінхо

-- я ще досі не розібрав свої речі

-- ти нормальна себе почуваєш?

-- хвилюєшся після того, як майже не зламав ліжко?

-- я... Я про головний біль

-- а.. ну нормально

-- до речі... Як твої рани?

Хан подивися на свої руки з пластирями та згадав, як Мін цілував їх в ночі. Здавалося ті рани загоїлися в одну мить.

-- рани...  Ще болять
Мін підійшов до Джісона та взяв його ліву руку та почав дивитися. Хан повернув погляд на його обличчя.