Зниклий без сліду

думка

-Ти знаєш хто це?-запитує Осаму.Хоча питання задавати не потрібно він теж вже знає
-Це не Акутогава як ви могли подумати.
-Ацуши...
-Я не вигорожую його.-відрізав Ацуши-Я знаю хто це
Погляд прикований до руки, що була проткнута голкою капельниці.Тіло трохи тремтіло, душу роздирало відчуття злості та несправдивості.
-Я можу чимось допомогти?-тільки зараз він зрозумів, Накаджима вже не диття, він поже постояти за себе, він вже навіть сильніше за нього самого.Тільки зараз прийшло розуміння наскільки він безпорадний.
-Я хочу розібратись в цьому сам, але якщо, що я попрошу допомоги у вас.
-Добре.

Невимушена розмова, саме те, що їм обом потрібно.Згодом Накаджима починає куняти і Дадзай залишає його в спокої, а сам пішов до директора який вже чекає пояснень ..

Наступного дня Ацу вже працював, але він був якийсь стурбований.
Будь-яка спроба запитати про самочуття хлопця, чи питання про того хто це з ним зробив не увінчалися успіхом.Хлопець просто ігнорував їх.

Запитувати в Рампо було марно, тому, що Ацуши ще самого ранку перестрів його і взяв обіцянку,що він нічого не скаже.

Ситуація безвихідна.Дазай намагався зробити хоч щось проте нічого не виходило.В квартирі хлопця не було жодного сліду перебування когось третього.

Проте Осаму не покидала думка про те, що Накаджима добровільно давав себе труїти. Навіщо йому це.Можливо  у Ацу був якийсь план?Чи він не помічав?Тоді як він зрозумів, хто його труїв, та ще й так швидко?

Питань було більше чим відповідей.

-Ацуши-кун
-Так Дазай-сан-вже трохи дратуючись говорить Накаджима
-Ходімо обідати.
-Нехочу.-говорить хлопець не відриваючись від паперів.
-...-обійшовши стіл, чоловік взяв хлопця під коліна та поніс в кафе.
-Дазай-сан!!-не слабкі такі удари сипались на спину чоловіку.
-Я сказав.Ходім обідати.Це було не питання.

Він знав, що хлопець не образиться.Вони так постійно робили, допомагали один одному.

______________
Наче нічого і не написала, але на 300 слів нашкрябала.