Понад усе

ІІІ

Як тільки Юнія переступила поріг кордону між королівствами, на здивування дівчини там нічого не було. Лише пару дерев і гори. Гори, які тягнулись кілометрами.

Хмари затьмарили найвищу точку гори – Лорист, на яку могли здійматися тільки карателі-експерти. Подейкують, саме на Лористі освічені карателі медитують та вивчають свій сенс життя. Сама Юнія не вірила у те, що наш шлях будує якийсь Врітра чи Індра. Дівчина вірила, що доля – це шлях, який прокладаєш лише ти та лише ти маєш обирати як тобі жити і як тобі померти.

У ніс вдарило запах водойми. Терпкий та холодний. Юнія зняла свій каптур та рушила вперед. За маленький бугирцем вона побачила невелике озеро, у якому купалися діти, а матері прали одяг на кладці. Вона підійшла ближче та сіла на дерево, яке дивним чином виросло так, що стовбур був горизонтально до землі.

Юнія торкнулась свого хвоста, який був швидко-на-руч заплетений у сплетіння ниток. Нірим зробив їй таку собі переплетену нитками резинку, якою б було можливо зав'язувати її волосся. Не сказали б, що у дівчини воно було довге, але до середини спини точно було.

Юнія зняла резинку та розпустила своє волосся каштана. Вона хотіла хоч трохи побалувати себе купанням, поки є час, поки вона не відступила до палацу карателів. Але була проблема. Дівчина звісно не переймалась відчуттям сором'язливості, але не хотіла, щоб повністю весь край біженців запам'ятали її голою. Тому Юнія вирішила почекати до вечора, поки всі розійдуться, і аж потім з чистою душею роздягнутися та насолодитися озером.

Поки що, Юнія підійшла до такого собі малого пляжу, де нібито нікого не було.

«Мабуть, муляки багато, не захочуть тут купатися» - подумала дівчина, роззуваючись пішла вперед. Поставивши свої чоботи та прикривши їх чорною накидкою, щоб не дай Боже, ніхто не побачив залізний ніж у неї. Тільки но підійшовши до початку озера, до неї озвалась жінка.

- Не бачила тебе ще, нова? – озвалась жінка, йдучи до Юнії з оберемком одежини. Вона не викликала ніякої небезпеки, тож Юнія відповіла:

- Добрий день і Вам. Так, тільки прийшла. Я з земель Вогню, - промовила з холодом до жінки. Через секунд п'ять, жінка вже стояла біля Юнії та нагнулась, щоб починати прати речі. Дівчина, побачивши, що вона прасує промовила:

- Так ось чому на цьому пляжі нікого, тут прасують одяг?

- Так, тільки я та і декотрі також. Всі інші на кладці. Кажуть, на кладці удобніше. Але мені якось краще прати тут. Просто нікого і я можу хоч на хвилинку побути самою, - сказала це з сумною усмішкою жінка. Вона зайшла до коліна у воду та почала прасувати одяг. То витягла, то змочила. То потерла, то викрутила, - а ти чого не заходиш у воду? Яка ж гарна.