Такі, як ми

3

  Туманниця сиділа на березі невеличкого ставка недалеко від краю лісу. Погода була чудова. Яскраве сонце, пробиваючись крізь листя, кидало на воду плямисті зеленкуваті тіні. Звідусіль чувся спів пташок і шурхотіння дрібних тваринок у підліску. Але русалка густо закуталась у хмару туману. Вона думала.

  Туманниця витягувала з мулу зелену нитку й намотувала її на патик. Пізніше мама зітче із неї полотно і пошиє одяг для інших русалок. Це була її робота, а Туманниці вона завжди доручала тягнути нитку. "Давайте мені зарплатню, я працюю на вас, як робітниця", — говорила русалка своїй мамі, але та і слухати не хотіла. "Ти під моєю опікою, тож роби, що тобі кажуть", — це була мамина звичайна відповідь на прохання Туманниці.

  Русалка знічев'я почала наспівувати собі під ніс якусь пісню. Ніщо навколо не порушувало її спокій, тож вона могла подумати. Два дні тому вона принесла волосся тієї дівчини, і мама наче повірила. А може, їй просто ліньки було перевіряти, чи то з живої людини, чи з мертвої. Зрештою, Туманницю прийняли і щиросердно привітали. З одного боку, вона раділа, що нікому не довелося вмерти, але з другого боку, їй було соромно, що вона здобула визнання нечесним шляхом. Це все через ту людину! Коли вона попадеться Туманниці ще раз, вона обов'язково її вб'є!

  Раптом біля неї заворушилися зарості молодих дубків, і звідти вийшла дівчина із кошиком на руці, в якому червоніли суниці.

  — Що ти тут робиш?! — скрикнула Туманниця. Від несподіванки її хмара туману зовсім розвіялась. Про вовка промовка! Це була та сама дівчина, яку тоді не вбила Туманниця! Як вона дісталася сюди?! Як вона взагалі наважилася до неї прийти?! Тут може бути небезпечно!

  — Я збирала ягоди тут поблизу, і почула, як ти співаєш, — виправдовувалася дівчина.

  Туманниця занурила голову під воду. Там не було жодного водяника. А вся інша нечисть зазвичай удень не гуляє.

  — Тобі пощастило, що тут зараз немає ніякої нечистої сили, — сказала вона полегшено й сердито водночас. — а тепер можеш іти й далі збирати ягоди.

  Це прозвучало грубувато, але останнє, чого зараз хотіла русалка, це товариства цієї людини.

  Туманниця знову заходилася намотувати на патик нитку з мулу. Краєм ока вона бачила непрохану гостю, яка, здається, нікуди йти не збиралася. Вона поставила свій кошик на траву й сіла недалеко від русалки.

  — Чого тобі? — роздратовано спитала Туманниця. Зараз вона хоче побути на самоті, невже ніхто цього не розуміє?!

  Дівчина набрала повітря в легені й мовила:

  — Чому ти мене тоді не вбила?

  Чому? Тому що Туманниці стало жаль? Тому що їй не вистачило холоднокровності, щоб зробити те, що треба? А чи треба це робити взагалі?

  Туманниця струснула головою й відповіла:

  — То був момент слабкості.

  — Ну, то зараз уже не момент слабкості... — раптом тихо сказала дівчина.

  Ти диви, вона ще й напрошується!

  — Я не хочу зараз про це говорити, ясно?! — скрикнула Туманниця, а потім зрозуміла, що це вже було занадто і додала, вже м'якше:

  — Вибач, тобі краще піти. Сюди щомиті може навідатися якийсь водяник або моя мама.

  Проте дівчина не зрушила з місця. Ну і нехай, подумала Туманниця. Сама буде винна, якщо що.

  — Що ти робиш? — запитала дівчина.

  — Витягую нитку з мулу, — відповіла Туманниця, а побачивши запитальний погляд її співрозмовниці, додала:

  — Це звичайна побутова магія. Мама змушує мене працювати на неї просто тому, що я її вихованиця.

  — Зрозуміло, — співчутливо мовила дівчина.

  Ще хвилину тому Туманниця над усе хотіла побути на самоті, але зараз їй чомусь захотілося поговорити з цією дівчиною.

  — Послухай, чому ти так хочеш, щоб я тебе залоскотала? — спитала вона.

  — Я не хочу, я тебе випробовувала, — засміялася дівчина. — до речі, як тебе звати?

  — Туманниця, — трохи збентежено відповіла русалка. — а тебе?

  — Галя! — з добродушною усмішкою мовила дівчина. — піду вже я, мабуть, — додала вона. — мама хвилюватиметься.

  Туманниця усміхнулася й кивнула:

  — Авжеж... Бувай! І приходь ще, — повагавшись, додала вона.

  — Прийду! Бувай, Туманко!

  Туманко? Так Туманницю ще ніхто не називав... Темна коса Галі майнула між дерев і зникла, а Туманниця ще кілька секунд сиділа непорушно.

  "Туманка"...