Такі, як ми

4

- Галю!!! Гнатик помер!!!

На порозі хати стояв задиханий брат Галі, Клим, і з розпачливим обличчям усе повторював:

- Галю, Гнатик, Гнатик помер...

Галя саме сиділа й вишивала братові святкову сорочку. До неї не зразу дійшло, що означають Климові слова. Гнатик був найменшим сином їхньої сусідки. Клим дуже любив його забавляти, хоч Гнатикові було років п'ять, а Климові п'ятнадцять. Чому раптом цей хлопчик міг померти?

- Тобто помер? - перепитала Галя у брата.

- Піди і сама розпитай, - Клим знесилено опустився на лаву і сховав обличчя в долонях.

Галя погладила засмученого хлопця по темній чуприні і вийшла надвір. На подвір'ї сусідки зібралася групка людей, звідти долинали притишені розмови. Дівчина перехилилася через тин і гукнула:

- Що сталося?

Її мама, яка, виявляється, теж там стояла, поманила її до себе. Галя перелізла через тин і підійшла до неї.

- Сьогодні вранці Гнатика знайшли у полі недалеко від села. Він був мертвий. Є припущення, що його залоскотала русалка, бо ніяких слідів від ушкоджень на його тілі немає, - коротко пояснила мама.

Галине серце обірвалося. Отже, це правда. Вона небагато спілкувалася з Гнатиком, але сам факт, що він помер, її бентежив. В їхньому селі помирали старі люди, і це було нормально, бо кожен рано чи пізно йде з цього світу. Але зараз не стало дитини, і десь на підсвідомому рівні у Галі стався розрив шаблону. Це було дивно, несправедливо й узагалі неправильно.

- Кажете, русалка вбила? - опанувавши себе, перепитала в мами Галя.

- Ніхто не знає, - на маминому обличчі з'явився той самий знесилений вираз, що й на братовому.

Що ж, здається, Галі відомо, хто може знати більше.

Через кілька годин, коли сонце вже хилилося до заходу, Галя пішла до лісу. Вона раптом зрозуміла, що геть не знає, де шукати Туманницю, тож пішла до того самого ставочка, біля якого востаннє зустріла русалку. Коли Галя побачила між дерев зелену гриву волосся Туманниці, її серце радісно підскочило. Вона вийшла на галявинку біля води. Русалка злякано сахнулася, але, впізнавши дівчину, заспокоїлась і всміхнулася:

- Привіт! Ти таки прийшла!

- Привіт! Я б хотіла в тебе дещо запитати, - сказала Галя.

- Я слухаю.

- Сьогодні зранку в нашому селі помер маленький хлопчик. Усі кажуть, що його могла залоскотати русалка. Ти щось про це знаєш?

Туманниця спохмурніла. Трохи подумавши, вона мовила:

- Так, я чула, як одна з русалок хвалилася, що залоскотала когось із вашого села.

Запала тиша. Туманниця сиділа похмура й задумана, не помічаючи, що навколо неї поступово почав згущуватися туман.

Врешті Галя не витримала:

- Навіщо взагалі ви вбиваєте людей?! - майже скрикнула вона.

- Це давня традиція, - так само задумано мовила Туманниця. - споконвіку русалки вбивали людей, і не існувало жодної, яка б не вбила.

Вона замовкла.

- Це безглуздя! - раптом одночасно сказали дві дівчини. Вони здивовано переглянулися і засміялися.

- Я справді вважаю, що це дурна традиція, - сказала Туманниця, а потім тихо додала:

- Я ж тепер знаю, що в цьому немає сенсу.

Вона усміхнулася і глянула змовницьки на Галю, а та раптом відчула щось дивне всередині. Зеленоокий веселий погляд русалки на мить ніби зупинив світ.

- Я поговорю про це з матір'ю, - сказала Туманниця, повернувши Галю до реальності. - А ти приходь завтра в такий самий час, і я тобі все розповім. А зараз мені треба занести мамі цю нитку, бо лаятиме.

Туманниця підняла з землі свій патик із намотаною ниткою і встала.

- В мене теж є робота, - спохопилася Галя. Треба було подоїти корову і замкнути курей. - Бувай, до зустрічі.

Вона розвернулась і вже хотіла йти, але тут їй дещо спало на думку.

- Ти любиш свою матір? - запитала вона.

- Звичайно, - негайно відповіла Туманниця, а потім зникла в гущавині лісу.