РОЗДІЛ І. ЗУСТРІЧ

76 8 2
                                    

Листопад. Повітря було наповнене нічною прохолодною, хоча сонце ще світило на небі. Кінець осені радував та заспокоював збентежені серця, після стурбованої та здавалося найважчої весни, яка б мала стати надією та водночас квитком у спокійне життя людей.

Недалеко від новозбудованої залізничної станції грали музики, танцювали дівчата, дитячий сміх пташкою розносився околицею, навколо був гамір і сміх. Серед усієї цієї юрби стояв Конфідо*¹ - двадцятиоднорічний хлопець, якому доля не так давно розв'язала крила. Він з радісною посмішкою зустрічав прибуття « Залізного коня » з Польщі. Різноманітні представники еліти, міські панночки в шовкових платтях, поміщики та інтелігенція з міста хизувалися своїми квитками, змушуючи селян ще більше прагнути доторкнутися до паротяга.

Серед сотні щасливих облич Конфідо зачепило тільки одне, на диво хмуре та невдоволене лице старого чоловіка, з ледь видною сивиною

- дідо, ви чого сумуєте?

- ай тьфу! Який я тобі дід!? Зови мене дядьком Кирилом, і не сумую я, але й не радію. Чого мені радіти якщо ця чортопхайка на всю місцину то крихтить, то бухтить

Старий кинув погляд на паротяг а потім знову перевів його на хлопця

- а ти ким будеш? Звідки прийшов?

Ледь помітна посмішка знову розцвіла на засмаглому лиці хлопчини

-  мене Конфідо звати, і я з Скнилівок прийшов

- з Скнилівок? - Кирило ще раз оглянув руді кучері та мозолисті руки нового знайомого - ти тільки не журися, але на якогось пана чи поміщика ти точно не схожий, а ось ім'ячко в тебе такеж саме химерне як і в них.

Почувши це, Конфідо тяжко зітхнув паралельно з тим приклав руку до потилиці

- та і не поміщик я, звичайний хлопець з сім'ї чумаків. А ім'я мені мати після візиту до ворожки дала, як казала: « На щастя». І ось тепер шукаю я свого щастя

На цих словах хлопець перевів погляд на велику залізну машину, що так велично стояла на коліях

- ха! Ну раз ТУТ ти збираєшся щастя шукати то тримай - Кирило протягує  руку з квитком - чи ти бігти за локомотивом зібрався?

Здивовані очі Конфідо здавалося от-от випадуть. Він тремтячими руками схопився за квиток й тримав так міцно, як навіть чоловік в літню пору склянки води не тримав

ГЕНІЙWhere stories live. Discover now