ГЕНІЙ

РОЗДІЛ ІІІ. ЛИШНІЙ

Записка:

***

«Вір Менс..»

***

Не дивлячись ні на що життя продовжувалося.

І ось уже приблизно годину Конфідо скакав по локомотиву в пошуках хоч якихось підказок. Але як на зло ні доказів ані самого вбивці як нібито просто не існувало, і єдине що вдалося вияснити Конфідо - це те, що двері в купе можуть заклинити. Натомість існували інші пасажири, які спочатку дивувалися поведінці хлопця,а згодом вже просто звикли.

Вся ця метушня значно вимотала Конфідо і тепер він просто сидить за столом в вагоні-ресторані

- хааа..як так?- викрикнув хлопець тяжко зітхаючи - таке відчуття що вбивця просто зник!

Його скарги на тяжку долю перервали шкребіт і тихий писк. У закутку ховалася миша, яка спочатку впевнено бігла до кутка, а потім різко втікала геть.

- миші. Не люблю цих створінь

Не занадто високий, трохи повненький чоловік одягнений в фартух присів біля кута де щойно була миша.

- постійно бігають повсюди і псують їжу. А здавалося б, що в такому дорогому локомотиві і сліду їхнього бути не повинно

Він поставив невеличкий шматочок листочка на підлогу

- ой, перепрошую панове , що по турбував вас

Незнайомець підвівся , даючи повністю оглянути себе.
Темно каштанові очі і ще трохи темніше волосся. Засмагла шкіра й ясна посмішка. Простий одяг схований за ледь брудним фартухом. Від цього чоловіка пахло смачною їжею й дивним теплом, нагадуючи тепло рідного дому

- мене звати Сатіейтас*¹, але зазвичай всі кличуть мене просто Сат - чоловік посміхнувся - о! Ти ж той хлопець, який розслідує нещодавне вбивство

- ви мене знаєте? - Конфідо здивовано глянув на нього

- ха! Звичайно! Чутки про тебе дійшли аж до четвертого вагона. Да й панночки за обідом постійно про тебе шепочуться - він хитро посміхнувся

Десь поодаль ойкнули ті самі панночки намагаючись зробити вигляд, що не підслуховували розмову

- ой, а у мене не так давно зник мій перстень - мовила одна із них

- той самий, який тобі батько на день народження подарував? - підхватила інша