Кроулі лежав в пеклі на підлозі. Нічого не розуміючи, він підвівся. Перед ним сидів Люцифер. ( Допустимо Люцифер - це не сам Сатана, бо я позабувала імена)
- Куди ти це, любчику, намилився?
- А тобі що до того?
- Мені то нічого. Це ангели свої мутки мутять. Хотів тебе, як найпродуктивнішого демона, розпитати, як справи. - лукаво усміхаючись і тримаючи під боком якусь потвору, говорив помічник стани.
- І для цього ти мене на льоту збив і запроторив сюди?! - Кроулі стиснув щелепу від злості. Та як він посмів залишити його без надії знайти коханого ангела? Як він посмів втрутитися? Він - всього лиш брудний чорт, який ніколи не любив і не зможе полюбити. Він не знає як це - коли втрачаєш єдиний сенс в житті. Бо ж без Азірафаеля життя Кроулі справді не коштує нічого. Він без нього не існує. Але ж цьому тупому демону це незнайомо. О, він тільки й може, що гадити в душу та потішатися над чужими стражданнями. Кроулі не став чекати, поки затягнута пауза перетвориться в суцільну мовчанку і попрямував на вихід. Він все ще надіявся знайти ангела.
***
Схоже Богиня все ж була на боці кохання. Душа ангела попала кудись в район Великої Британії, а це значить, що Кроулі не доведеться шукати по всьому великому світу. Та був один нюанс: цієї доброї Божої волі демон не знав. Протинявшись спочатку в Нью-Йорку, потім в Афінах, перескакнув в Тарінкот(в Афганістані)… а потім просто збагнув, що не зможе впізнати дитяче лице коханого. Він повернувся в Англію. Розбитий горем зайшов до бібліотеки коханого, яка магічним чином була незачиненою, і влігся спати на його ліжко. Це була маленька частинка того, що йому б нагадувало про нього. Цікаво, Азірафаель справді тепер нічого не пам'ятатиме?
***
Одже, на іншому кінці Англії, перед гарним будиночком десь на ґанку з'явилася гарненька біла колиска. Дитина в ній, звісно ніким не була народжена, але про це ніхто не знав. Молода пара поверталася з прогулянки додому, і тут, жінка з темним коротким каре різко зупинилася. Чоловік нерозуміюче на неї поглянув, мовляв: " ти чого?", А потім перевів погляд на сходи і оторопів.
Маргаретт і Генрі ніколи не планували дітей, але тоді, в той момент, жінці стало шкода маленьке немовлятко, яке хтось безжалісно залишив в цьому світі самісінького.
Але Генрі був іншої думки.
- Яке мені діло до цього шмаркача? Це не моя дитина. Чому я маю про нього піклуватися?
- Гаррі, ну сам подумай. Може це сам Бог на дитинку послав. Ти ж знаєш.. я не можу ма..
- Та мені начхати! Я не планував дітей. Я не створений для того, щоб комусь шмарклі підтирати! - він так підвищив голос, що дитина прокинулася. Але, на диво, вона не стала плакати, а лише з цікавістю розглядала стелю.
Батьки перевели погляд на хлопчика.
- Дивись, він дуже спокійний. Я впевнена. Що ми впораємося.
Але чоловік розізлипся ще більше. Він одягнув курточку та вискочив на вулицю разом з колискою.
- Що ти робиш? Зараз дощ почнеться. Куди ти дінеш дитину? Віддай! - кричала Марго. Вона щиро дивувалася поведінці завжди ніжного та позитивного чоловіка. Хлопчик в колисці все ж перейняв настрій батьків та почав тихенько хникати. Гаррі роздратовано перевів погляд на колиску, потім на дружину, і все ж передумав. Але чи не краще було справді відмовитися від батьківства?
***
Кроулі нічого не хотілося робити. Він лежав в ліжку, яке пахло ангелом, його парфумами. Демон відчував себе вичавленим лимоном, якого викинули у смітник і він почав повільно розкладатися. Сам один. В його житті вже немає ніякого сенсу, але і вмерти він ніяк не може. Який сенс у безсмерті, якщо не зможеш бути навічно разом з ангелом? З єдиним ангелом його життя....
Кроулі провалявся на ліжку хоча б років двадцять, але в двері книгарні хтось почав грюкати.
- Чорт. - подумав демон. - це що, до Азірафаеля покупці прийшли?
Спустившись вниз до бібліотеки, він відкрив двері. Там стояла молода дівчина років двадцяти.
- Добрий день, перепрошую, а містер Фелл на місці?
- Ні. - сказав Кроулі і зачинив двері прямо у дівчини перед носом.
Знову почувся стукіт. Кроулі сплюнув прокльони й знову відкрив двері.
- Ще раз перепрошую, але я б хотіла дізнатися, хто ви такий, що ви робите в книгарні без власника, та куди подівся містер Фелл.
- Не твоє діло. - сухо відповів демон та зачинив двері. Обурена клієнтка пішла геть, а Кроулі зрозумів, що це не останній інцедент за день, тому повісив табличку "зачинено", маркером дописавши на ній "Назавжди".
