Зіронька..

1 розділ

Хан Джисон - хлопець який вчиться в останньому класі. Сьогодні після уроків він залишився на чергуванні і вийшовши з будівлі школи помітив, як було вже темно. Звичайно, о п'ятій вечора в грудні вже темно. Хан поплентав додому поки йшов ледь помітний сніжок. Підходячи до будинку він зупинився біля чужого двору і задивився на небо.
- їх тут нема
- вибачте, що? - Джисон повернув голову і перед собою побачив хлопця приблизно його зросту, трохи вищого. Він стояв придивляючись на небо шукаючи щось, а потім повернувши голову на Хана спокійно мовив.
- зірок. Зірок тут зазвичай нема. Ну за весь час поки я тут - в нього було спокійне і трохи серйозне лице і карі очі в яких хотілося тонути вічність. Він дивився прямо в очі своєму співрозмовнику поки не заговорив.
- чого дивишся?
- а та замислився..
- нічого. Я Мінхо, Лі Мінхо. А твоє ім'я?
- Джисон. Хан Джисон.
- гарне ім'я)
- дякую.. я тебе тут ніколи не бачив.. ти недавно переїхав?
- таак.. - Мінхо почухав потилицю і посміхнувшись Джисонові знов глянув на небо.
- ти ж кажеш тут зірок нема, чого тоді дивишся?
- ну захотілось що вже й на небо не можна подивитися?
- та ні, я не це..
- ахах, заспокойся я жартую)
- хах, за те я знаю чому тут нема зірок
- чомуу?)
- бо ти тут найяскравіша зірка))- Мінхо посміхнувся і трохи почервонівши закліпав очима.
- хах дякую.. мене ніхто ще зіркою не називав..
- ну то я буду першим)) - Мінхо ще раз глянув на небо, а потім на Джисона який уважно роздивлявся черти лиця нового знайомого.
- мені вже час, завтра зустрінемось?-                                                                                                                      

- так звичайно!) я доречі живу в ооон тому будинку)                                                                                      

- класно)) гаразд тоді я побіг, до зустрічі!)                                                                                                            

- бувай) 

 Лі ще раз посміхнувся побіг кудись за ріг будинку. А Хан ще довго дивився за той ріг. Дув легкий вітерець, але на вулиці було дуже холодно. Хан повільно пішов додому щасливий, що знайшов нового знайомого. Там його чекала звичайно ж не задоволена знов чимось мати. Хлопець зайшов у квартиру і до нього одразу ж підбіг його брат - Фелікс.
- (пошепки) Джі, бажаю вижити- мати не в гуморі.
- прикрий мене будь ласка..
- гаразд, але це ненадовго іди швидше там перевдягайся і тд
- дякую
Хан побіг в кімнату і швидко перевдягнувшись видихнув і пішов на кухню, де мати кричала на Лікса який виправдовував Хана.
- ТА ТВІЙ БРАТ НІКЧЕМА І ВЗАГАЛІ ХАЙ ЙДЕ З ДОМУ РАЗ ТАК ЛЮБИТЬ ПОГУЛЯТИ, НЕХАЙ ГУЛЯЄ ХОЧ ДЕНЬ І НІЧ І БІЛЬШЕ НЕ ПОВЕРТАЄТЬСЯ! ВІН ЗАВЖДИ БУВ НАЙГІРШИМ СИНОМ У СВІ.. ті..
В цей час Джисон стояв у дверях кухні зі солоними сльозами які по тихенько поступали на сухі від шоку очі.
- то от, хто я для тебе..
Хлопець побіг ледь стримуючи поач в кімнату не слухаючи те що мати мямлить. Лікс одразу кинувся за братом.
- хлопець, та ще й плаче. Задовбав. - мама щось ще в слід злібно бумотала і пішла спати. А Лікс забіг в кімнату і побачив Джисона який зарився у подушку стараючись стримати сльози.
- Соні.. не стримуйся.. ти ж знаєш мати завжди була садисткою і тд.. все буде добре..
Хвилин через 20 Джисон трохи заспокоївся
- я маю зустрітися з деким.. але вже завтра.. я не буду тут надовго затримуватись.
- ти підеш з дому?
- мені вже 17, а через рік і 18 тому завтра я точно піду звідси.
- можна з тобою будь ласка, бо я вже не можу..
- звичайно. гаразд лягай спати я в порядку..
- Джисон.
- м..?
- все буде добре.
- угу..
Хлопець пішов збирати речі як і молодший, а потім пішов спати думаючи як завтра знов зустрінеться з Мінхо.