Перероджений в дочку героїв

Розділ 10. Підйом на дерево з друзями.

З наступного дня маленька Ніколь стала щодня проводити час разом з іншими дітьми з селища. Але навіть після кількох прогулянок Сріблясто-блакитнувате волосся і різнобарвність очей викликали в них моторошну цікавість.

Тим паче, в селі, біля якого і жила Ніколь з батьками, всього десять дітей. До найближчого міста трохи далеко, тож діти не бачилися з іншими.

Через таке маленьке закрите товариство, Ніколь сподобалося спілкуватися з іншими дітьми.

Будинок, у якому проживала дівчинка Ніколь, вважався найбільшим у всьому селі. Однак, його не можна назвати гідною домівкою, для людей, що колись знищили злого дракона.

Двоповерхова кам'яна споруда, по чотири кімнати на кожному поверсі. На першому розташовувалися їдальня, вітальня, кухня і кабінет, а також невелика ванна.

На другому поверсі розташовувалися спальні, а також невеликий балкон, де сохли випрані речі, або можна було насолодитися навколишньою природою за кухлем ароматного чаю.

Біля самого будинку був сад, там встановлено невеликі гойдалки, а також дерев'яну лавку. У саду так само є пара тренувальних манекенів і місце, де не росте трава. Тут Ріель займався фехтуванням, так що вся трава витоптувалася.

Ніколь думала, що коли вона ще трохи підросте, то теж почне тренуватися в саду.

Межа між садом і вулицею була розділена невисокими зеленими насадженнями, тож маленька дитина не могла втекти десь на вулицю, окрім як через центральні ворота.

Це грубий захід, але Марія боялася, що донька може втекти за межі села.

До цього сільські діти не цікавилися парканом, але тепер вони часто намагалися підійти до будинку, щоб покликати Ніколь на вулицю. Раніше їх не цікавив цей будинок, оскільки всі вважали, що тут проживає Лорд і краще його не турбувати.

Крім того, сама Ніколь ніколи не виходила за межі будинку, аж до прогулянки лугом, тож навіть не уявляла, що в селі можуть жити й інші діти.

Ні, вона розуміла, що десь поруч мають бути й інші люди, але не думала, що тут є діти.

Як завжди, діти прийшли до будинку Ніколь, щоб запросити її на прогулянку.

- Ніколь, ти підеш?

- Поруч із селом, на лузі, дозріла вишня, треба терміново її з'їсти!

- Хлопці, ви й справді знову говорите про їжу?

Як і очікувалося, щойно батьки залишили будинок, діти одразу прийшли по Ніколь. Ріель попрямував на роботу, в місто, оскільки там знову щось трапилося, а Марія вирушила до церкви, тож її теж немає вдома.

Оскільки Ніколь тепер самостійна, та й Фінія завжди може доглянути за нею, Марія повернулася до обов'язків церковного цілителя.

Сама ж Фінія зараз зайнята прибиранням будинку. Насправді Ельфійка далеко не найкраща служниця, але зате вона чудово ладнає з Ніколь і підтримує порядок у домі.

Щоправда, навіть вона не завжди може встежити за пустотливим дівчиськом, що так і хоче втекти з дому. Просто Рейд дійшов висновку, що тренування це довгий і складний процес, а під час прогулянки м'язи тренуються так само добре, як і вдома.

- Так, я тільки скажу Фіні!

- Добре, ми на тебе чекаємо!

Батьки стали менше переживати за доньку, коли вона почала гуляти з іншими сільськими дітьми. Прогулянки на свіжому повітрі повернули рум'янець на обличчя дівчинки, та й узагалі її стан і апетит покращилися.

Ріель був дуже щасливий, що його маленька донька почала освоюватися в суспільстві, а Марія просто рада, що змогла повернутися до своїх обов'язків у церкві.

Однак залишати дім без дозволу, буде непрощенною грубістю. Хоч Фінія і є лише служницею, вона відповідає за Ніколь, а тому має знати, куди вирушає малятко.

Зрозуміло, Фінія нічого не сказала проти, дізнавшись, що Ніколь хоче прогулятися з іншими дітьми, але суворо заборонила їй залишати межі села.

Разом із п'ятьма сільськими дітьми, Ніколь вирушила прогулятися. Навколо села взагалі росло багато різноманітних дерев і кущів, з яких можна було поласувати сезонними фруктами чи ягодами

Вишня, якя і є пунктом призначення дітей, чудове місце, щоб покуштувати свіжих ягід. Вишня не дуже висока, а її міцні гілки можуть витримати вагу маленької дитини.

Маленькі червоні плоди виділяються на тлі зеленого листя. Під деревами багато трави, тож шанси отримати травму під час падіння дуже малі.

Діти розподіляються на трійки і починають дертися нагору по дереву. Перший стоїть унизу і збирає ягоди, що впали, другий залазить на дерево і підстраховує останнього, а той зі свого боку трясе гілки і скидає ягоди вниз.

Зараз їх усього шестеро, а отже, вони можуть розділитися тільки на дві групи.

- Я заберуся на дерево і буду скидати плоди.

- Ніколь, а ти точно впораєшся?

- Так, я ж маленька і легка!

До перевтілення вона була героєм, але навіть минуле тіло не володіло високим показником сили або витривалості, проте рефлекси і чутливість були розвинені.

Ніколь схопилася за першу гілку і швидко полізла по стовбуру дерева вгору. Маленькі ручки і ніжки, а також розвинена спритність давали їй змогу підійматися на верхівку дерева зі швидкістю недосяжною для трирічної дитини.

Щоправда, батьківської витривалості вона не мала, і вже на верхівці дерева дихати було важко.

- Гей, Ніколь, з тобою все гаразд?

- Так, все добре!

Ніколь була розчарована, така проста дія, як підйом на дерево, забрала в неї практично весь запас витривалості. Добре, що їй потрібно просто зривати ягоди і скидати їх вниз.

Вже незабаром вони зібрали всі ягоди, і Ніколь спустилася на землю. Наповнивши животи зібраними ягодами, вони з насолодою дивилися нагору, але ягід більше не було.

Для маленької Ніколь жменю вишні вже було достатньо, щоб наповнити живіт, але інші діти явно хотіли ще.

Один хлопчик подивився кудись у далечінь і почав говорити.

- Точно, я знаю, де ще є багато ягід!

- Де?! - в голос просили всі діти.

- Ми з батьком ходили кілька днів тому до лісу, і знайшли там велике вишневе дерево, ми зібрали ціле відро, але там ще багато.

Хлопчина вказав у протилежний бік від села, там, де бар'єр уже не працював.

- Ні! Нам не можна туди, інакше мій батько буде злитися!

- Та годі тобі, ми ж просто сходимо в ліс і поїмо ягід.

- Але там монстри, ми не зможемо впоратися з ними!

Маленькі діти не в змозі впоратися з великим монстром або втекти від нього. Ось тільки іншим дітям було не до цього. Вони підійшли до кущів, що позначали межу бар'єру, і почали пролазити під ним.

- О, ні!

Вони ж не розуміють, наскільки небезпечні монстри. Ніколь побігла за дітьми, вона повинна повернути їх в село!