Частина
Доросле життя ( 1941- 1945)
Федір Шумко
Федір жив невеличкій квартирі в Полтаві. Півроку тому помер пан Костянтин його вчитель і як виявилося батько. Він сказав це Федору за декілька місяців до своєї смерті. Єдиний хто був з Федором зараз був кіт Укроп . Коли почалася війна Федір вирушив служити пішов на війну нікого в нього не було, тому ніхто не проводжав попросив лиш сусідку тьотю Ліду приглянути за котом. Військкоматі прийняли швидко. Одного дня Федір сидів і на своєму місці і їв до казарми зайшов Сашко. Сашко Луценко його Вірний друг якого він не бачив чотири роки. Останній раз він бачив його коли сидів притулившись до вікна щокою у потязі. Хлопці дуже сильно розбалакались і сослуживці лаяли їх за те що вони шепочуться і не дають їм спати. О 4-й ранку розпочався бій. В цей момент Федір і Сашко сиділи в окопі. Як тут вуха Федора порізав гучний свист.
Останнє що бачив Федір так як Саша накрив його собою. Отямимся Федір вже в казармі. Хлопець нічого не пам'ятає наче з похмілля. Мов би момент бою був проваллям. Рука у хлопця була перебинтована скоріше за все він отримав подряпину.
Тут до казарми заскочив листоноша.
- Слухай ти макулатороносець не заскакуй як півень. - лайнувся один із солдат який спав. Листоноша вочевидь пропустив його слова мимо вух. Він дав листа Федору і пішов. Солдат розгорнув папірець скручений у трубку. Там була тільки одна фраза " Сину пробач" , а низче було написано " Привіт Федоре Це Олег. Твій батько помер від сепсису Це останнє що він зміг написати. Тримайся я чув що сталося"
Не міг в це повірити Федір. В його серці була лиш спустошеність Останній раз він відчував це коли побачив мертве тіло матері. Батько був жорстокий до Федора в дитинстві пив багато та ще й в партії був. І ще треба було з'ясувати що сталося . Федір побіг на пошуки Саші . Перестрів Федір вояка одного позивний в нього був
Страх.
- Ви не бачили Сашу? - запитав Федір відсапуючись.
- Який з них у нас тут їх куча. - сказав він діловим тоном наче генералом був
- Олександр Ігорович Луценко. - проторохкав Федір.
- А ну тобі до важко поранених. - сказав Страх.
Федір скочив в відділення важко поранених. Зі всіх сторін молодий солдат чув болісні стогони побратимів.
- Федько... - почув солдат хриплий голос Саші.
- Як ти? Що з тобою? - казав панічним голосом Федір
- Заспокойся друже - засміявся Сашко
-Ти наче перепуджений заєць
- Сашку, а що сталося? Я тільки не зрозумів.
- Ну що незрозумілого летіла бомба Я від неї тебе захистив. - спокійно пояснив Сашко наче це було буденним для нього і він це робив щодня.
У Сашка серйозне поранення тому його відправили додому у Дніпро
Федору не спалось однієї ночі він вийшов з казарми і запалив цигарку.
Солдат сидів собі. До нього приєднався Страх
- Звідки родом? - питає побратим.
- До того як мати розвелася з моїм батьком жив у селі Ковалівка тона Київщині А потім ми приїхали у село Вишневе..
- А я з Нікопольського району Олексіївка. А чого мати хоч від батька пішла?
- Пив багато і бив - пояснив Федір.
2
( 1950 рік)
Федір влаштувався машиністом потягу. Ось в один день коли вони їхали з Дніпра на Трускавець. Стали на станції, Федір запалив цигарку сидить собі спокійно. Бачить хлопчик стоїть, в рваному одязі брудний видно що Давно не мився.
- Гей малий іди сюди. - Федір підкликав хлопця до себе пальцем.
Хлопчик підійшов, був він наче зашуганий собака.
- Як тебе звать? - запитав Федір.
- Михайло Поліщук - тихо сказав хлопчик.
- Ох ти як офіційно! - посміявся Федір.- Де твої батьки парубче?
- Батько на хронті загинув у 43-му - пояснив хлопчина.- а мати пішла сказала через 5 хвилинок вернеться вже як добу нема, але я чекаю.
" Наївне мале дитя" - подумав Федір. Було очевидно що його мати бросила його.
- Сідай малий вже пора їхати не покину я тебе тут на станції.
- Я з чужинцем не поїду. - відмовив хлопець Федору довелося видумати історію про те чи він далекий родич його матері бо по-іншому не можна було вмовити цього хлопчину, в цій ситуації Федір був схожий на якогось викрадача дітей, але іншого виходу не було. Залишити цього малого на станції було б жорстоко.
- Батька не знав рік був коли він загинув - сказав Михайло.
Коли зміна Федорів закінчилась вони з Михайлом пішли додому. Вони сіли на кухню . Федір налив хлопцю молока в чашку. Сам взяв чарку і налив туди горілки, шматок сала відрізав, взяв солоний огірок.
- За тебе хлопче.- проголосив Федір і підняв чарку і випив. Понюхав заїдок і з'їв.
Він спав у спальні на ліжку, а Михайло на дивані у вітальні.
Пройшло два місяці. Відпустив Михайла погуляти. За кілька годин Хтось постукав у двері. Відкрий і побачив Михайла не пороз і і він тримав цуценя у руках.
- Можна його залишити? - питає, його очі мов намистинки
Федір лиш посміхнувся і сказав:
- Звісно можна.
Ось так з'явився у них новий друг Гавко
Одного дня Федір вранці вирішив піти погуляти з Гавком. Федір і Гавко йшли по вулиці і Гавко побачив кішку і смикнув заповідець. Федір побіг за собакою. Кішка за якою біг пес стрибнула на лаву і сіла біля своєї господарки. Скажений Гавко плигнув і повалив жінку . Сором гарячою праскою пропік серце Федора. Нарешті Гавко заспокоївся Федір почав вибачатись. Коли він побачив обличчя жінки він впізнав Лесю.
- Леся це ти? - ошелешено сказав Федір.
Очі жінки стали більші і вона сказала
-Федір?
Вони почали обійматися а гавко почав крутитися навколо них радісно помахуючи хвостиком. Побачення відновилися а через чотири місяці Леся Приїхала до них Михайло м'яко кажучи не зразу прийняв Лесю бо не довіряв їй.
Пізніше десь через два роки Федір зробив Лесі пропозицію оженилися. Із старої квартири приїхали до свого часного дому. Пішов поліцейським робити Федір. Федір подав документи і всиновив Михайла. Вони жили як справжня сім'я зі своїми традиціями.
Три роки пройшло дуже швидко
Федір стояв сходах і Михайло з ним. Обоє нервово тупцювалися на місці
- Олеся скоро - питав Михайло.
Через довгі чекання на сходах з'явилися постать Лесі. Жінка тримала у руках зготок то була дитина..
Василь Білій ( 1941)
Василь сидів на ґанку і курив сигарету.
Голову не залишали зловісні спогади.
3 місяці тому Василь евакуювати односельчан. Евакуювали вагітних жінок і калік, дітей і стариків. Олена ще на початку війни сама виїхала з села хоч ці рішення дівчині давалося складно. Залишилися тільки в селі Вишневе, тітка Марта, себто його матір, дядько Савелій. Найбільше сумував Василь за Оленою та дідом Устимом. Помер у 38-му від старості. Хата залишилась там зараз певно все ще живуть пан Ігор та тітка Ганна. Останнім часом Василю було не солодко. В Село Вишневе прийшов голод. Врожаю ніякого та й худоба почала дохнуть по невідомим причинам. Василь єдиний хто залишився тут в селі Вишневому. Поїхав до Полтави з лікарем, Олег поїхав до Дніпра весілля справлять з Тетяною, дочкою пана Андрія. Сашко пішов на війну. Ліза його кохана поїхала до Харкова там знаходився маленька квартирка яка дісталася Лізі від померлої прабабусі. Василь згадав брата. Вже семирічний Андрійко зі слізьми на очах прощався зі своїм братом. Василю хоть і самому не солодко на душі тоді було прийшлося посміхатися і заспокоювати брата і щоб той не плакав казати що вони грають в козаків і ніхто не має плакати. Тут прийшла звістка про те що в село зайшли німці. Василю було начхати на це до того моменту поки в його двір не з'їхали німці. В його двір заїхала велетенська бричка на якій сиділи зв'язані дядько Савелій та тітка Марта.
-Hände hinter dem Rücken. - сказав один німців. На щастя Василь розумів німецьку, Бо колись він потрапив будучи восьмирічним хлопчиком до вчителя німецької Він жив у нього два роки. Німець сказав "руки за спину"
Василя мов ту собаку кинули на бричку.
Їхали певно пару діб. У Василя в голові тенькало від тої тряски
Приїхали у якесь приміщення схоже на тюрму. Кинули Василя і дядька Савелія.
В камеру якусь. Від удару Василь втратив свідомість
2
Другий день в полоні у німців. Камера була сира там було волого. Було освітленням Так це невеличка свічка яка а давала яке не яке світло. Порушив тишу Василь.
- Дядьку Савелію чого ви ото до влади пішли?
Дядько видихнув
- Дєнєг много плотілі. - було видно що він напружений.- І когда голод бил памагалі харашо.
- Чого ж ви на російській розмовляєте дядько Савелій
- Какая разніца на каком язике? - згорівся дядько Савелій. - Разкольнік
Демонстративно відвернувся дядько Савелій Тут Василь почув що німці когось тягнуть. Він підійшов до залізних
грат.. Василь відчував себе твариною яка хоче на волю. Хлопець побачив що німці тягнуть тітку Марту німець бурмотів на своїй мові на щастя Василь розчув їх.
-Der Chef sagte, ich solle schießen.- сказав один з чоловіків. Василь розчув лиш єдине слово " schießen" що означало "розстріляти ". Тітка Марта в останній раз подивилася на нього і сказала:
- Прощавай.- німці сховалися за залізними дверима.
Василь відійшов і засів у куток. Тут двері камери зі скрипом ч відчинилася
Німець ніби якусь ганчірку забросив до них людину.
-Eine Kreatur - прошипів крізь зуби німець. Василь підійшов до незнайомої людини і легенько штовхнув її щоб зрозуміти притомна вона чи ні. Людина болісно застогнала. Василь зрозумів дві речі те що це дівчина і те що вона поранена. Василь взяв свічку.
- Чєго свєчку забрал? - обурено сказав дядько Савелій.
Василь пропустив це мимо вух. Він намагався знайти де рана у дівчини.
Василь начулив в рукою і почув носом запах крові коли торкнувся до плеча. Вочевидь рана перестала кровоточити, але від доторку знову почала.
- Відстань іроде клятий - кричала дівчина. Василь впізнав Цей голос... Олена!
- Олена це я Василь..
- Ти?
3
Ранок у в'язниці був таким. Їм кинули великий шмат хлібу. Дядько Савелій лайнувся:
- Совсєм подурєлі. Ми нє свін'ї
- Та й дякую хоч за це- - сказав Василь відламуючий хліб. Десь опівдні заходить до них солдат наставляючи на них автомата.
- Raus aus der Zelle, sonst erschieße ich dich
- Що він каже? - злякано питає Олена
- Якщо ми не вийдемо то нам капут.- коротко пояснив Василь.
Закинули на бричку та й повезли кудись невідомо куди. Завезли в якийсь дивний ліс Дали лопати.
-Graben - наказав один із німців
Дядько Савелій не витримав і сказав
- Я на одному полі з вами срать не сяду.
Пішли гаєм гуляти
Один із німців гарно зрозумів Савелія
Підняв автомата пустив кулю у лоба
Похитнувся Дядько Савелій. Підкосилися ноги, впав на траву
Єдине що могли робити Олена та Василь це бігти. Вони бігли не розбираючи дороги чуючи позаду звуки численних автоматних черг.
Бігли аж до заходу. Василь впав на траву виснажений і заснув Олена поряд.
Все ж було холодно в одній нічній сорочці всередині осені. Василь і тому був щасливий бо чув історії про те як полониних роздягали до гола кидали в сиру і мокру камеру але вони знаходили шлях на волю. Від самої ночі до самого ранку Василь і Олена зігрівало одне одного своїми тілами.
Коли сонце показало свої промені вони вирішили на пошуки якогось села. Голод швидко здолав Василя. Олена знайшла кущ якихось ягід, вони були настільки голодні що навіть не дивилися отруйні вони не отруйні просто їли перед тим як їсти Василь сказав:
- Якщо вони й отруйні то доля значить в нас така - він ще раз подивився на ягоди. - Померти від отруєння
Коли пішов дощ Василь склав долоні човником, хоч якусь каплю води набираючі в них. Волею не волею але Василь згадував голод і звички яких він набув під час голоду повернулись. Йшли вони багато. По дорозі вони натрапили на величезний дуб на якому було вишкрибано прізвище " Махно "
- Це що сам Батько Махно писав? - запитала Олена
- Певно так. - сказав Василь.
Натрапили також на село ВеликоМихайлівка.
Підійшли до крайньої хати постукали в шибку. Зустрів їх старий дід. Того діда звали Андріян.
Прийняв він їх радо вислухав історію накормив варениками. Пожили вони у діда Андріяна пішли до голови сільради дядька Євтимія, Дав він їм хатку хорошу
Жили гарно дит дитину народила Олена Тетяна назвали
Олег Хороленко.
Олег сидів чекаючи свою наречену Тетяну .На пружинястому ліжку . Олег почув голоси батька Тетяни Андрія та його доньки себто майбутньої нареченої. Олег мов мала дитина підійшов і притулився вухом до дверей.
- Тато я його не люблю я не хочу за нього заміж. - аж вила від відчаю Тетяна
- Він хлопець хороший хлопець - грикнув на неї дядько Андрій - Олег точно кращий за твого єврея.
Олег сів на ліжко І втупився у підлогу. Ці стосунки були як будто би виставою для одного глядача Олега. І в цій ситуації Олегові було жаль не себе, а Тетяну. Батьки проти її волі хотіли видати заміж за Нелюба. Як виявилось Дядько Андрій не хотів щоб Тетяна вийшла заміж по любові. Двері зі скрипом відчинилися і вийшла Тетяна. Очі пухлі все змарніла. Як кажуть ні жива ні мертва.
- Ти все почув так? - цілком спокійно сказала Тетяна.
Мовчки зайшов до кімнати Олег до дядька Андрія і дав йому ляпаса по щоці.
- За що - закричав Дядько Андрій.
- За те що свою дочку хотіли за нелюба заміж віддати.
Пізніше Тетяна відріклася від своєї сім'ї.
Єдине що відчував Олег це спустошеність і біль
Пішов на війну працював у лікарняному крилі. Головним лікарем там був Данилович. А якщо не по прізвиську то Макар Данилович Міхієнко. Була в нього асистентка Сонька гарна дівка чепурна зрум'янцем темно-зеленими очима..
Привезли їм в один день важко пораненого. Чоловік був при смерті. Колись казали його повне ім'я і прізвище Олег зразу впізнав це прізвище.
- Максим Шумко. - каже Данилович і чухає вуса. Прізвище Шумко Олегові було добре знайоме це був Федора батько Федора. Олег діагностував сепсис і Данилович це підтвердив. Чоловік помирав повільно і перед смертю він встиг написати листа своєму синові. Він написав два слова "пробач сину" і помер Олег вирішив дописати листа для того щоб Федір зрозумів Хто це йому писав і новину.
Олегові Прийшов лист від Федька
Дорогий Олег
В мене все добре поки все спокійно. До нас в частину перевівся Сашко . Я чув ти служиш у лікарняному крилі.
