Зайшовши в квартиру, я одразу сів на ліжко закривши обличчя руками. Думки про божевільне з'являлись наче цунамі-було й страшно, неочікувано, й водночас цікаво.
-ну як пройшло побачення?-казвв зінченко й крізь його слова було чути посмішку.
-ніяк, вона завтра ввечері їде з країни-відповівши йому, я не зупинився, й розповів усе, що відбувалось за цю прогулянку.
Зінечнко сів поруч, й почав давати мені поради.
-Міш, в тебе вже є варіанти рішення, то здається, час вже вирішувати це питання.
Вечір наступав швидко. Я не знав що робити, й спробував вирішити питання розмовою з Іпек.
Однак, вона вже була поза зоною.
______
Глянувши на дім останній раз, я поклала валізу до авто й поїхала до аеропорту. В моєму животі було близько тисячі метеликів, особливо тоді, коли я думала про нове життя...й водночас вмирали щойно я згадувала Мудрика, який так невчасно з'явився в моєму житті.
Однак наші стосунки не набули жодної важливості, й не дійшли до якогось пріоритету в моєму житті.
До літаку залишилось 30 хвилин. За цей час я встигла перекусити в звичайній столовій, що знаходилась в аеропорту. Але голос знайомої жінки, голосно й моторошно прозвучав на весь аеропорт.
-Іпек!-мама схопила грубо мене за руку й потягнула до свого авто.-ти що собі дозволяєш? Як ти можеш?!
-це як ти можеш таке робити зі мною? Я не робот, не ваша власність! Я нікуди з тобою не поїду, хочеш ти цього чи ні.
-сідай в машину-мама стояла на своєму й силоміць посадила мене в те авто.
___________
Щойно ми заїхали на територію дому, з яким я так довго прощалась, біля моїх дверцят вже стояла охорона, яка супроводжувала мене.
-відведіть та зачиніть її в кімнаті.-сказавши це, мама просто спостерігала за тим, як зі мною грубо поводяться.
Я й навіть не помітила, коли моя кімната перетворилась на тюрму. Але я зробила гірше, розгромила все, що було можна.
-не забувайся! Досить ламати нам дрова!-мати зайшла в кімнату й схопила мене за щоки, одразу показуючи свій стиль.
-якби ти мене відпустила, я б не ламала їх вам. Я обіцяю тобі, я зламаю все, що стає на моєму шляху...включаючи тебе звісно.
За ці слова я отримала суворе покарання від мами. Звісно це не ножеві поранення, але до нанесення фізичних пошкоджень віднести можна.
-тоді я вимушена зламати тебе!-сказавши це, мама останній раз глянула на підлогу, де лежала я, й пішла знову зачинивши двері.
Минали години, мій шлунок вже добряче попрощався зі мною. Застигла кров на моєму обличчі, неприємно стягувала шкіру, яка боліла не менш за душу.
-агов! Відчиніть, я хочу в туалет!-казала я стукаючи в двері.
Мої подряпані двері відчинили, й на порозі стоїть чоловік в смокінгу.
-пані немає, я не можу випустити вас-сказав той вже намагаючись закрити двері.
-мені лише до туалету, чесно.-казала я продовжуючи супротив.
-гаразд, тільки туди й назад-чоловік випустив мене й одразу отримав по болючому місцю.
Моє дихання настільки пришвидшилось, що легені не тримали навантаження. Але інша вулиця швидко показалась, щойно зрозумівши що в мене вийшло. Крамниця з шаурмою гарно виглядала вночі, особливо ці вогники біля вікон.
Я розуміла що якщо піду до друга, це буде жахливим кінцем для нас обох. Без грошей...без телефону та авто, я не знала куди мені йти. Тож просто сіла на набережній чуючи чудові звуки річки.
Моя нога божевільно боліла, що я не могла виконувати рухи. Я обережно зняла своє взуття й спустилась до самої річки. Вона була чистою, не такою як моя душа. Мої ноги відчували полегшення, коли прохолодна вода омивала їх. Мої думки, душа, серце були хворими...боліли.
-------
Отримавши звістку про зникнення Іпек, Мудрик приїхав на набережну, де вони сиділи та розмовляли. В очі кинулась дівчина, що в останній момент пішла під воду.
-Іпек!..-крикнув мудрик упізнавши та бігши до неї.
-------------
По дорозі до будинку за містом, Іпек заснула й міцно спала. Навіть попри те, що вибралась з того світу й була промокшою до ниточок. Мої очі зупинились на розбитих ділянках її обличчя. Мені було боляче від однієї думки що з нею там робили. Я не хотів її будити після такого тяжкого дня, як й їй довелося пережити цей день. Але змити річкову воду й до того ж нагодувати й змінити одяг було важливим.
