Не все так однозначно, еге ж?

4

Техьон думав, що захворів. Або потрохи з цим всім божеволів. Інакше пояснити те, що його погляд якимось магічним, не інакше, чином постійно відривався від конспекту і фокусувався на чужих... На Чонгуці, чорт забирай, він пояснити не міг.

Особливо, якщо зважити, що до екзамену залишилось два дні.

Напевне, все діло у тому, що він звик вчитися максимум з Юнгі. Точно, так. Тому зайві люди його просто відволікали. Не треба було погоджуватися на оце от спільне навчання у них у квартирі. Але Хосок так просив, так нив, що Те просто не втримався.

І тепер от пожинає плоди своєї доброти.

Чи дурості. Хто зна.

Техьон знову повернувся до зошита. Навіть пальцем вів, щоб не відволікатись. І...

Та нічого. Очі смикались вгору без будь—якої команди.

Чонгук, на відміну від Юнгі з Хосоком, які давно перебазувались на диван і хіба удавали, що щось роблять, справді вчився. Розклався на паркеті зі своїми кресленнями навпроти Техьона, що сидів за низьким столиком, і вчився. Постійно гортав численні відкриті книжки, щось вишуковував в інтернеті, крутився, шурхотів, смикався, айкав—ойкав—агакав. Максимально шумно, якщо коротше, вчився.

Чи саме це не давало Техьону зосередитись? Навіть його тотальне неприйняття ситуації не дозволяло підтвердити подібне. Отой весь шум, який Чон створював навколо себе, скоріше заспокоював, аніж дратував.

Інша справа — деталі.

Широкі долоні, які лягали на папір. Пальці, що акуратно тримали олівець. Проміжок між коміром футболки та шкірою, який притягував увагу дурнуватим магнітом. Кучері. Закушена губа. Язик, яким альфа часто облизував губи. Волосся, що весь час падало Чонгуку на чоло. Тату. Сережки. Вилиці. Шия.

О. Боже. Та що ж з ним не так?

— Аргх! — Техьон вчепився пальцями у край зошита і різко здійняв голову. Не тільки він щойно видав оцей от звук. Чонгук сидів перед своїми кресленнями, широко розставивши ноги, і нервово стукав по паркеті олівцем.

— Що таке?

— Я не можу це намалювати. Серйозно. Скоро до дірки протру, — альфа вказав пальцем на сіруватий шматок паперу, від якого відходили рівненькі графітні лінії. Чонгук глянув на нього. — Поможи? — і знову ті очі. Та щоб його! Цуценя—переросток.