Не все так однозначно, еге ж?

5

Техьон нервував. Звично, угу.
Він стояв за кулісами і глибоко дихав, намагаючись зосередитись. На дворі м'яким, талим снігом густіла середина січня і весь той час він майже чесно потратив на підготовку до презентації. Ще глибшу, ще детальнішу. Тільки раз чи два відволікся, коли до них на фільм-гру забігали альфи. Не міг не. Обіцянка Юнгі, обіцянка собі, Хосок, який теж просив провести з ними час, цікавий фільм.

(Чонгук).

Він справді все знав. Мав цілий невеличкий блокнотик, списаний від першої до останньої сторінки всіма можливими, доцільними і не дуже питаннями, які могли виникнути в аудиторії. І презентація навіть на його надто критичне до себе ставлення виглядала... достойно. І одяг ідеально чистий, випрасуваний. Все наче як нормально.

Та Техьон однаково нервував. Пів ночі вертівся у ліжку, потім довго сидів на дивані у вітальні.

Можливо, причина все ж була у невдалому ранку. Йому не вдалося запхати у себе і крихти, що зараз у купі з нервами виливалося у легку нудоту. Юнгі, який був на всіх, без виключень, його виступах, довго лаявся і довго просив вибачення, бо його викликали на роботу, якраз на заміну. Хосок взагалі був у батьків, бо в них там теж щось трапилось. І Техьон довго їх обох переконував, що все нормально, хоча нормально, так, не було.

Йому потрібна ця підтримка. Потрібні були знайомі очі, на яких можна зосередитись серед усього хаосу слухачів. Потрібно було потім, у залі, могти до когось сісти та хоча б фізично заспокоїтись.

До всього цього телефонували батьки. Тричі. І всі три рази повторювали, наскільки ця презентація, цей конкурс важливий і що Техьон просто не має права не виграти стажування.

І Техьон це розумів. Справді розумів і не менше хотів, але...

Всередині гризло. Ззовні трусило.

- Наступний учасник - Кім Техьон.

Омега ковтнув в'язку слину. Живіт скрутило ще сильніше, і йому довелося докласти максимум зусиль, щоб зосередитись і не горбитись по дорозі до іншого краю сцени. Лазерна указка у долоні ковзала, настільки та долоня була спітнілою.

Техьон зупинився на потрібному місці, підняв очі.

Знову ковтнув.

Кожен його проєкт - купа втрачених нервів і часу.

Кожен його виступ - тотальна робота над собою. Скільки б їх не було, скільки б разів він отак от не стояв на сцені і вдавав впевненого у собі доповідача, щоразу незмінно забивало легені, щоразу тремтіли коліна, пітніли долоні, в голові формувалась порожнеча.