• Brand New Life •

• 1 частина •

Літо підходило до своєго завершення. Ти сиділа у таксі та їхала до своєї нової домівки, з якою тобі допомогли батьки, а саме купили її тобі. Ти розмірковувала про те, як будеш навчатись, та й взагалі, як це - жити одною. Це була твоя мрія - влаштовувати своє життя самій, але черв'ячок сумнівів у своїх силах та трохи стрессу робили своє діло. Тож, знаходячись повністю у своїх думках, ти не почула як приємний чоловічий голос сказав:
- Пані, ми приїхали.
Ти трохи злякалась, але узявши себе до рук, подякувала таксиста з м'якою посмішкою, і, заплативши йому потрібну сумму, вийшла з автівки. Зробила глибокий вдих, закрила очі, спробувала заспокоїтись.
- *Це те, чого ти хотіла, Марія. Будь впевненною у собі.*
І ти вирушила до своєї квартири. Вона була у приємному на вигляд районі, на 8-му поверсі, а всього дім був 14-ти поверховий. Взагалі тобі Польша сподобалась майже одразу - чиста, толерантна країна з не сильно складною мовою і приємними цінами на житло. Тому між Америкою і Польшею ти вибрала другий варіант. Вже за пару хвилин ти стояла у своїй новій квартирі, вона була не дуже малою, але й невеликою. Простора вітальня у затишних кавових кольорах, поєднана з кухнею. Затишна спальня с панорамним вікном біля ліжка, книжкові полиці з невідомими тобі творами і робоче місце.  Роздивившись по сторонам, ти почала розбирати речі під музику в навушниках, стараючись не думати про те, що тебе чекає. Так ти впоралась десь піздно ввечері, так як приїхала ти днем. Зробивши собі щось поїсти з того, що було в холодильнику, ти поїла, і переодягнувшись в піжаму, лягла спати. Ти розуміла, що тебе чекає нове життя, нові знайомства, і навіть.. відносини? Хто його зна..

У такому відносно-спокійному темпі пройшов тиждень. Ти встигла подати заявку до університету, який доречі, був недалеко від твоєго дому, і мав доволі хорошу репутацію. Згодом її прийняли, ти була дуже щаслива. І ось, ти прокидаєшся вранці 1-ого вересня від голосного звуку будильника на телефоні і вилаявшись собі під носа, вимкнула його, і згодом встала з ліжка. Пішла до ванної кімнати, вмилась, розчесалась, коротше привела себе у нормальний вигляд. Трохи поснідавши, ти вирішила що 1-ий день навчання не привід сильно наряджатись, тож ти одягла білу оверсайз сорочку, свіило-блактиний кардиган, чорні брюки і своє улюбленне взуття. Вклала своє волосся, трохи нафарбувалась. Перед виходом подивилась на себе у дзеркало.
- *Боже, яка ж я гарнюня!*
Подумала ти і посміхнувшись, вийшла з дому. Йти до університету було недовго, тож по часу ти встигала. Поки ти йшла, в тебе в навушниках грала спокійна мелодія, а сама ти відчувала себе впевненно, хоч і трохи нервувала. Зайшовши всередину університету, ти збагнула що взагалі не знаєш куди йти.. Роздивившись по сторонам, ти зрозуміла що всі кудись йдуть, явно зайняті своїми справами. Ти почала панікувати, аж тут позаду почувся чийсь голос..
- Ти загубилась?
Розвернувшись, ти побачила перед собою хлопця, він дивився на тебе зацікавленним поглядом.
- *О, в нього і спитаю. А він гарний..*
- Так, трохи є таке.. Мені потрібна 5-та аудиторія, не підкажеш куди мені йти?
Ти трохи розгубленно запитала у нього. Незнайомий хлопець посміхнувся, від чого тобі стало легше.
- Не покажу, а проведу! Мені теж туди треба, ти нова учениця? Нам казали про тебе, ти приїхала сюди на другий рік навчання?
Ти кивнула головою, почуваючи облегшення. Сам хлопчина був.. симпатичний. Блондинисте волосся, трохи кучеряве, білий світшот і джинсові брюки, на плечі був чорний рюкзак. Да і взагалі він виглядав добрим.. тільки вона не знала його ім'я! А він, наче прочитавши її думки, заговорив.
- А, я навіть не сказав як мене звати.. Я Ян, приємно познайомитись! Здається ми на одному факультеті..
Ти посміхнулась, складаючи навушники в рюкзак.
- Марі, мені теж приємно. Пішли?
Ян кивнув головою, і ви пішли до потрібної аудиторіі. По дорозі він сказав що може показати тобі університет, де які аудиторіі, і так далі. Ти погодилась, так як він був перший, хто запропонував тобі допомогу. Вже за 2 хвилини ви були біля аудиторії.
- Сядемо разом? Просто я тут нікого не знаю.. трохи лячно, а одній сидіти нудно. Особливо коли в перший лень нам поставили чотири пари.
Сказала ти, зітхаючи, заходячи в аудиторію. Ян посміявся з твоєї незадоволенності такою великою кількістю уроків, і посміявшись, відповів.
- Звичайно! Сподіваюсь, ми будем друзями.
Ти радісно посміхнулась, радіючи від того, що в тебе з'явився перший друг. Та ще й який! І ім'я в нього таке гарне.. Ян. Не встигла ти збагнути, куди тобі сідати, як ти відчула як тебе пихнули у плече. Якась дівчина підлетіла до Яна, і притиснувшись до нього, почала щось дуже швидко говорити.
- Янее! Як я за тобою скучила!! Сядемо разо-ом? Я так хотіла тебе побачити!!
Ти дивилася на це з кам'яним лицем і щирим нерозумінням. По лицю Яна було видно, що йому не подобається те, що відбувається, і це його дратувало. Його голос став більш серйозним а лице стало злим, коли він заговорив. Тобі аж якось не по собі стало від глибини його голосу..
- Аля, ми наче, домовлялись? І ні, я сяду з іншою людиною.
Хлопець крадькома подивився на тебе, а ти здивованим поглядом дивилася на сцену перед тобою. Аля, як ти зрозуміла її звуть саме так, дививлася на тебе так, наче ти їй життя спортила. І від цього тобі ставало якось.. не по собі.
- Я тебе зрозуміла.
Сказала вона і пішла до своєго місця. Ян, знизавши плечима, пішов до своєго місця десь посередині аудиторії. Ти пішла за ним, все ще не розуміючи, що відбулось. Коли ви сіли на свої місця і дістали все необхідне, він заговорив.
- Не звертай уваги, це.. подруга моя.
Ти знизала плечима, і подивилася на Яна.
- Добре, не буду. І все-ж таки, я бачу що тобі від цього некомфортно. Чому ви просто не поговорите?
Запитала ти, відчуваючи що трохи лізеш не в своє діло. Але, твоя допитливість була сильніша. Він відвів погляд, дивлячись у вікно.
- Там.. все складно. Можливо потім розскажу.
Ти бачила, що йому справді було неприємно про це говорити, і навіть почала відчувати провину за те, що спитала його, тож вирішила відвести тему.
- А які в нас викладачі взагалі? Мені треба боятись?
Ян посміхнувся, будучи вдячним тобі за те, що ти змінила тему. Він почав розповідати про викладачів, з якими ти, і не тільки ти будеш працювати, у кого які вимоги до робіт, і так далі. Згодом почалась перша пара, вчитель зайшла до аудиторії, і почала щось поясняти. Ти слухала, але думки твої були далеко від цього. Тобі було цікаво, що відбулось між Яном і Алею, і чого вона.. так себе веде. А особливо її погляд на тебе, такий.. роззлючений.
- *Відчуття ніби я їй в борщ нас- Ехем. Коротше, дивна вона якась..*
З твоїх думок тебе вирвав тихий голос Яна, звертающийся до тебе.
- Хеей, повертайся давай. Вона таким поглядом на тебе дивилась щойно.. краще сконцентруйся, вона обожнює новеньких питати.
Ти трохи зніяковіла, але взявши себе в руки, почала слухати лекцію вчителя. І Ян вгадав - згодом вона запитала тебе, і ти, як "зразкова учениця" правильно відповіла на її запитання. Викладачка, похваливши тебе, почала читати лекцію далі. Ти видихнула, поклавши голову на парту. Десь зверху донісся тихий смішок Яна.
- Тільки не засинай, добре? Пройшло тільки 20 хвилин)
Сказав він з явним насміханням у тоні, хоч і сам не був цьому радий. Ти зітхнула, бажаючи зараз опинитися в тепленькому ліжку з ноутбуком і всілякими смаколиками.
З горем навпіл перша пара закінчилась і учні покинули аудиторію щоб піти у іншу. Ви з Яном йшли разом, і вже ні він не виглядав таким радісним, ні ти.
- Я хочу їсти..
Пробубнила ти, сідаючи за своє місце. Ян сів поруч.
- У мене є з собою трохи, можу поділитись.
Він м'яко посміхнувся, дістаючи із сумки невеличкий паперовий пакетик з чимось усередині. Ти трохи здивувалась.
- Правда? Дякую!!
Ти щиро посміхнулась, приймаючи з його рук половинку сендвічу. Поївши, у вас обох з'явились сили відсидіти залишок пар. Ти і Ян спілкувались про якісь дрібниці, він навіть поділився з тобою деякими плітками, які ходять про їх одногрупників. І весь цей час за ними спостерігала.. вона.