• Brand New Life •

• 5 частина •

Після цього вечора твої відносини з Яном стали ще кращі. Зранку він швиденько, але зрозуміло пояснив тобі нову тему, яку вони проходили поки тебе не було в університеті, і перекусивши, ви пішли до університету. І ні, вас не бентежило те, що ви випадково проспали 1 пару. Ви йшли і спілкувались, погода на вулиці була жахлива - усюди були сніг і сльота, слизько і холодно.
- Та, я не думаю що вона навіть помітить нашу відсутність.
Сказав Ян, поправляючи рюкзак на своєму плечі.
- А якщо помітить, то.. ми проспали. І це, доречі, правда!
Сказала ти, позіхаючи. До початку наступної пари залишалось пів години, тому в твоїй голові з'явилась ідея.
- Зачекай мене тут.
Ян подивився на тебе і кивнув, нічого не сказавши. Ти відійшла, і за 10 хвилин повернулась з двома стаканчиками з кавою, із яких йшла ледь помітна пара. Підійшовши, ти протягнула один з них Яну. Він посміхнувся, приймаючи стаканчик з твоїх рук.
- Dziękuję bardzo!
Ти посміхнулась, трохи відпивши своєї кави.
- Nie ma za co.
Ви продовжили спілкуватись, йдучи до університету, тільки тепер в більш припіднятому настрої. На вулиці було холодно, а особливо у цей день - було пасмурно, все було в снігу, усюди де тільки можна було був лід, і в такий день із бажаннь могло бути тільки одне - щільніше накритись ковдрою з головою і не вилазити з ліжка взагалі. Але навчання є навчання, від нього не втічеш.
- Доречі, кажуть що в закладах вищої освіти організують.. шось типу зимового балу? І наш університет не виключення.
Ти скептично цокнула, закочуючи очі. Ще цього "показушника" тобі не вистачало.
- Ідея хоч і непогана, але.. я знаю як це закінчується, тому я не піду.
Ян подивився на тебе благаючим поглядом, від якого ти ледь помітно посміхнулась.
- Ну будь ласка.. Мені буде сумно і нудно без тебе! Ти не можеш мене так покинути!
- Шантаж?
- Можливо.
Він почав сміятись, і згодом ти теж.
- А що мені за це буде?
Спитала ти з жартівливою посмішкою.
- Ставиш мені умови?
Запитав Ян, дивлячись на тебе жартівливо-здивованим поглядом.
- Лише уточнюю.
Ян багатообіцяюче посміхнувся.
- Ми поїмо у твоєму улюбленному закладі, за мій рахунок. Піде?
Твоє бажання піти на той бал збільшилось.
- Вмовив, я піду з тобою, хоч у мене і немає плаття. І я погодилась не тільки із-за їжі, а тому що не хочу залишати тебе одного серед цих..
Ти зам'ялась, стараючись підібрати слова щоб описати своїх одногрупниць.
- .. представників дикої жіночої фауни..
Він розсміявся від твоїх слів, ти теж не стримала сміху.
- Оце так точно, диких.. А те, що у тебе нема плаття ми легко виправимо.
Ти знову скептично подивилась на хлопця, допиваючи свою каву.
- Ти ще скажи що підеш зі мною по магазинам.
Ян багатообіцяюче подивився на тебе, посміхаючись. Ти прикрила очі.
- Я тебе зрозуміла..
Остаток шляху ви розмовляли та сміялись, обговорюючи цей "бал". І кому ж таке у голову прийшло? Але.. ця ідея здавалась тобі навіть трохи привабливою. Та і у платті ти давно не з'являлась - потрібно було щось змінювати у своїх образах. І ні, це не із-за якихось комплексів абло чогось такого - тобі просто не подобались плаття із-за їх незручності. Та й тобі було в них не дуже комфортно. Тому день коли ти одягала плаття або спідницю можна було вважати святом - не менше.
В університеті, як і очікуавалось, зробили оголошення - бал буде 24 грудня, о 20:00. А зараз було 20 число. Подумки ти прокляла тих, хто його організовував - чому про нього так рано оголосили? Всі студенти в аудиторії почали перешепчуватись, хтось радів, хтось.. не дуже. Краєм бока ти побачила підозрілу посмішку на обличчі Алі, і вже зараз ти розуміла, що добром це не закінчиться. Із твоїх думок тебе вирвав голос Яна.
- У тебе 4 дні щоб знайти плаття, принцесса)
Сказав він глузливим голосом. Очевидно, він глузувався з тебе. Ти жартівливо-зловісно посміхнулась, повертаючись до нього.
- Ох, невже мій принц мені не допоможе? Хоча.. того принца ніхто й не питав.
- Бідний той принц, мені його шкода..
Він посміявся, ти теж. І все ж, ідея балу вже не здавалась такою нудною. Напиватись звичайно, у твої плани не входило, але.. коли це ти за свої 23 роки життя відмовлялась від безкоштовної випивки?
- *Аби це не було якесь дешеве шампаньске..*
Пари пройшли доволі швидко, це був кінець першого півріччя, тож вас сильно не навантажували. Ти дивилась у вікно і побачила, що на вулиці йшов сніг, причому не малий.
- *Це звичайно добре, але я не хочу зникнути безслідно під товщею снігу.. Але ну ви тільки подивіться на цю атмосферу..*
Думки про те, як би классно зараз було опинитись на вулиці зі стаканчиком латте і навушниками з приємною музикою були занадто привабливими, хотілось вже піти і прогулятись, але чортова пара.. ти подивилась на годинник - ще 20 хвилин до кінця.
- *Цей бал.. У мене не те що сукні, навіть спідниці немає! Але треба ж хоч колись відпочивати, та і я пообіцяла Яну що піду..*
А потім ти згадала той день.. І знову - сердце пропустило удар, у думках знову його образ..
- *Марі, переставай поводитись як дитина. Ти щось плутаєш..*
А може й ні? Ти не могла дати конкретної відповіді на це питання - тобі варто було розібратись у собі. І вже потім думати про щось таке. А поки..
- *Може покликати Яна піти по магазинам зі мною.. Хоч не так нудно буде.*
Ти ніколи не любила ходити на шоппінг одна, та і взагалі походи у магазини не було твоїм улюбленним заняттям. Можливо через твою лінь, а може тому що тобі було нудно і нецікаво.
Остання пара нарешті завершилась, всі почали збиратись, обговорювання балу продовжувалось.  Як тут ти почула голос сзаду, це була.. Аля, і її подруга.
- Побачимось на балу, Марі. Ох! Як я могла забути.. у такої як ти навіть плаття немає.
Вони обидві самовдоволенно хіхікнули, а ти лише закотила очі. Ну невже вона не може не причепитись до тебе?
- А мені і не потрібно плаття, щоб виглядати на всі 100. А ось в твоєму випадку.. тобі вже ніяке плаття не допоможе.
Ян подивився на тебе як тато, який пишається своєю дочкою - задоволенно, а в погляді Алі літали іскри злості.
- *Марі, крихітко, та ти сьогодні в ударі! А якщо..*
Ти відійшла від своєї парти, і перед тим як піти з аудиторії відправила їй повітрянний поцілунок, увесь цей час на твоїх губах грала самовдоволенна посмішка.
- Побачимося через 4 дні, Аля. Дивись тільки не закохайся у мене)
І вийшла, закривши за собою двері. Посмішка не сходила з твого лиця - не тільки у Алі є гострі зуби.
- *Хай знає як випендрюватися.*
Ти вийшла з університету, і вже за хвилину тебе наздогнав Ян.
- Ну ти звичайно даєш.. Правильно, хай знає з ким має діло.
Він посміявся, зупиняючись біля тебе. Ти гордовито посміхнулась, поправляючи сумку на своєму плечі.
- Доречі, про бал. Ми йдем по магазинам, і це не обговорюється.
Сказала ти, повертаючись до Яна. Він багатообіцяюче посміхнувся.
- Я не маю права відмовитись?
Запитав він жартівливо. Ти помахала головою.
- Так вже й бути - надам тобі послугу і піду з тобою. Тільки зустрінемось через хвилин 20, я речі занесу та й приведу себе у вигляд божий.
Ти відверто радісно посміхнулась. Думка про те, що ти йдеш не одна, а з Яном гріла душу.
- Дякую що погодився! Тоді через пів годинки зустрінемось тут?
Він кивнув головою і ви розійшлись. Після того як ти зайшла додому, ти подумала:
- *А чого б мені не причепуритись трохи? Пів годинки це немало часу, думаю встигну.*
І ти почала свій челендж "встигнути все за 20 хвилин". Помила голову, трохи нафарбувалася, встигла перекопати увесь свій гардероб у пошуку чогось гарного, вилаятись на свій фен для волосся, яка саме сьогодні вирішив перестати працювати, і приблизно сім разів пожалкувати про свій вибір. Але ось, ти стоїш перед дзеркалом - нафарбована, з вкладеним чистим волоссям, гарно одягнута, і саме головне - у тебе залишалось ще трохи часу! Останній штрих - ти взяла сумку і побігла до вашого місця зустрічі.
Коли ти прийшла, Ян уже чекав на тебе - було видно що не ти одна постаралась над власним зовнішнім виглядом - він вклав волосся і переодягнувся. І ти зізналась сама собі - він виглядав неперевершенно, завжди. Коли ти підійшла до нього, Ян одразу почав здивованно тебе роздивлятись.
- Виглядаєш неймовірно. Як ти це встигла за 20 хвилин?
- А це жіночий секрет!
Ви розсміялись і пішли по магазинам. Увесь цей час ви спілкувались і сміялись, жартували, і навіть встигли пограти у сніжки, благо випав сніг, ви весело проводили час. Будучи поряд з ним, ти забувала про все і всіх, для тебе існував тільки його м'який голос, дзвінкий сміх і теплий погляд, спрямований на тебе. Невже ти справді закохалась у нього..? Але добре, уявимо що це правда, і в тебе є якісь почуття до нього, то щодо Яна? Ти то одне, але його почуття теж важливі. І чомусь ти була впевненна - твої почуття невзаємні. Для Яна ти не більше ніж найкраща подруга, + у нього вже був.. досвід, нажаль поганий. Або ти плутаєш закоханність з прив'язаністю. Ти не знала, бо таке у тебе вперше.
- *Я розберусь з цим потім, не зараз.*
Пожумала ти, повертаючись до розмови з Яном, який вже встиг знайти собі сорочку.
- Ну не красень я?
Ти тихо посміялась, прикриваючи рот рукою.
- Ти схожий у ній на заможнього чоловіка який побачив усі радощі життя.
Ян розсміявся у голос, махаючи на тебе рукою.
- Ай, та ну тебе! Нічого ти у моді не розумієш.
Він глузливо закотив очі а ти знову засміялась.
Пройшло приблизно дві години. Ви походили по магазинам, ти обрала собі плаття та купу дрібниць, а Ян щось для себе. Ви закінчили ваш шоппінг близько о 17, вже починало темніти, а на вулиці йшов сніг. Коли ви вийшли на вулицю, Ян заговорив.
- Це було весело.. Було приємно провести з тобою час. І як на мене, та сорочка мені пасувала більше.
Ти посміхнулась.
- Навзаєм. І та сорочка робила з тебе старого діда, якого добряче побило життя.
Ян розсміявся від твоєго коментаря.
- Як знаєш, тобі видніше.. Давно я так з кимось не гуляв, а особливо в такій приємній компанії.
Ти відчула як твої щоки червоніють, а на губах з'являється трохи зніяковіла посмішка. У той час у Яна з'явилась думка про те, що Марі дуже гарна, коли ніяковіє і посміхається..
- Ти мені лестиш.. І тобі дякую, мені неймовірно сподобалось.
Ти посміхнулась, і обійнявшись, ви розійшлись по своїм домівкам.
Ти йшла по вечірній Варшаві, а мілкий сніг давно перетворився на справжню заметіль. Твої думки були о твоїх почуттях до Яна - ти намагалась зрозуміти чи справді закохана у нього.. І наче ти була майже впевненна що так, це ж було очевидно? Ян був дуже привабливий, а його неймовірні очі.. Боже, ти була готова присягнутись усім на чому світ стоїть що його погляд колись зведе тебе з розуму. Але і йти на поводу емоцій не хотілось. Тобі вистачило одного разу у минулому.
- *І все-ж, я не можу позбавитись того дивного відчуття, коли він обіймає мене.. Коли він розповідає о своїх проблемах, я відчуваю себе особливою.. А коли він спить на моєму плечі або слухає зі мною музику у моїх навушниках.. Та що тут ще треба казати - мені подобається запах його речей! Здається я і справді закохана.. Але чи взаємно..?*
Гадати сенсу було 0, та і людиною ти була прямолінійною, хоч іноді і трохи сором'язливою. А якщо твої слова стануть кінцем вашої дружби..? Тобі не хотілось про це думати.
- *Через 4 дні буде бал, тоді і спитаю. І звичайно ж.. буду сподіватись на краще.*
Ти видихнула, клубочок пару вилетів за твоїм подихом. На вулиці ставало дедалі холодніше, а сніжна заметіль не думала заспокоюватись.
- *Треба поспішати додому, не хочу захворіти.*
Сніг хрустів під твоїми ногами, поки ти йшла додому. І тепер ідея балу тобі точно не здавалась нудною і безглуздою.