• Brand New Life •

• 9 частина •

Залишок зимових канікул пройшов у спокійному темпі. Після Нового Року ваші з хлопцем відносини вийшли на новий рівень - він обережніше до тебе відносився, але не без своїх підколів та усіляких жартів. Та й ти любила його за це - його гумор сподобався тобі ще з самого початку вашого спілкування. Ви встигли декілька раз прогулятись самі, він навіть один раз покликав тебе на побачення, яке пройшло неймовірно. Ви гуляли по нічному місту, розмовляючи на відверті та особисті теми, знаючи що можете довірити один одному свої самі потаємні секрети. Та не обійшлось без Ліни і Павла - ви також гуляли і вчотирьох, і це теж було не менш весело. Ви весело проводили час, сміючись з ваших спільних жартів, та і взагалі з усього. Але канікули не вічні - і ось, вранці 15 лютого ти встаєш раніше потрібного - треба прийняти душ і вкласти волосся - хотілось прийти трохи красивішою ніж звичайно. І все одно ти не могла позбутись цього відчуття.. Напруження? Чи ти просто нервувала? Причини своїх нав'язливих думок ти не знала, рівно так само як і Ян не знав причини, по якій ти звернешся тільки до адміністрації університету, а не до поліції чи чогось подібного. Та і ти сама не знала - тобі просто не хотілось. Так, вона зробила багато жахливих речей, двічі ледь не вбила тебе і погрожувала тобі, але щось в тобі не хотіло підіймати це питання на серйозному рівні. Не те щоб тобі було її шкода, або ти її вибачила. Ти була зла на неї - це було очевидно, але не настільки щоб прямо ненавидіти - не бачила в цьому сенсу. Можливо цього Аля й очікувала - ненависті з твоєї адреси, але і тут ти не виправдовуєш очікування інших - та й тобі не звикати. І все ж ти твердо вирішила що підіймати це питання не будеш, а зробиш це тільки тоді, коли вона знову витворить якийсь фокус. Ти згадала фразу Ліни:
- *Даєш людям другий шанс, Марі? Коли вони на те не заслуговують?*
І справді.. Хоча ти не вважаєш це ''другим шансом''. Ти взагалі не знала як це назвати. Але й навіщо - це не має суттєвої ролі. Тобі хотілось просто покласти цьому кінець.
Ти виглядала гарно - вкладене хвилясте волосся яке встигло трохи відрости, гарний, легкий макіяж який підкреслював твої гарні зелені очі, а одягнути ти вирішила білу сорочку з галстуком, під низ чорну водолазку, а на ноги одягти чорні джинсові брюки. Дивлячись на себе у дзеркалі тебе відвідала думка що тобі варто підстригтись.
- *Гарно-гарно.. Сподіваюсь що все буде добре.*
Видихнувши, ти одягла пальто і вийшла з квартири, йдучи у напрямку університету. Сьогодні вам поставили лише дві пари, одна з яких буде нагадувати шкільну ''класну годину'', де вам просто розкажуть щось про майбутні сесії та інші інститутські речі. На вулиці було холодно - всюди був туман, а картинку міста можна було назвати ''сірою'' - снігу було багатецько і в цьому всьому була своя атмосфера. Вранці завжди було волого і туманно, а також темно - хоч зараз і середина лютого але небо не стало яскравіше. Темряву освітлювали вуличні ліхтарі своїм тьмяним світлом, в тумані виднілись вікна багатоповерхівок, в яких горіло світло, а із шуму був тільки вітер і твої кроки по хрусткому снігу.
- *Трохи нагнітаюче.. Але що поробиш.*
Дійшовши до університету ти зайшла в аудиторію - Яна на місці не було і це тебе не втішило. Як і Алі - її теж не було. А ось це вже тішило. В аудиторії ти була не одна - на останній парті сидів твій одногрупник, і ще дві дівчини сиділи у середньому ряду. Сівши за своє місце ти прийнялась чекати. До початку пари залишалось 20 хвилин, тож діставши свої навушники ти прийнялась слухати музику, дивлячись у вікно. В аудиторії світло було вимкнуте, тож це тільки додавало похмурості у цей ранок - хоча тобі все подобалось. Через 10 хвилин ти почула як хтось підсідає до тебе за парту - повернувши голову ти побачила Яна з похмурим виразом обличчя. Тобі це не сподобалось.
- Щось сталось, Яне? Чому такий похмурий?
Діставши свої речі з рюкзаку, він повернувся до тебе, на його обличчі з'явилась ледве помітна посмішка.
- Та.. Просто ранок не видався. Доречі, гарно виглядаєш.
Ти посміхнулась. Одна з його рук лежала під партою, тож ти взяла його за руку і знов подивилась на хлопця. Тебе бентежив його стан.
- Я знаю тебе достатньо добре щоб сказати - ти не вмієш брехати. Що сталось?
Він зітхнув, підпираючи голову рукою.
- Алю зустрів по дорозі.. Вона почала говорити про тебе усілякі пакості, мов.. Ти її побила, сказала що зробиш так що вона пожалкує про те що народилась, загалом всі її образи в твій адрес за її словами, казала не вона, а ти Алі. А ще в мене справді не видався ранок - погано себе почуваю.
Ти зітхнула, подумки вилаявшись.
- Пф-ф, це все що вона може - робити із себе жертву, коли вона такою не є. Ти ж не віриш в цю маячню?
Він кивнув.
- Звичайно ні, просто.. Тоді я згадав як побачив тебе тоді - побитою, у власній крові зі сльозами на очах.. А твої синці на тілі - я так злякався за тебе.. Потім згадав той випадок на балу - загалом я просто сказав що не хочу цього чути і пішов.
Ти ледве помітно посміхнулась, трохи стискаючи його руку.
- Але я ж жива, і це головне. А що вона собі там думає не має нас турбувати - сьогодні я покладу цьому кінець.
Він посміхнувся, обіймаючи тебе за талію. Ти поклала голову на його плече.
- Радий це чути.
Згодом почалась перша пара, на якій вас, по перше, привітали з початком другого семестру і розповіли все, що може викликати питання. Вам змінили двох викладачів, також додався один предмет який треба було обрати самому - він буде профільним і тому подібне. Загалом було нудно, але ти слухала. Можливо тому що ти відтягувала час до зустрічі з адміністрацією?
У всього є властивість завершуватись - і ця пара не виключення. Наступна була у цій же аудиторії, тож ти встала і пішла до кабінету адміністрації. Хотілось закурити, але зараз одягатись і виходити надвір.. тобі було відверто лінь. Ян йшов біля тебе, ви мовчали. Підходячи до кабінету, він зупинив тебе, ти підійшла до нього, дивлячись хлопцеві в очі.
- Ти впораєшся, я в тебе вірю, Марі.
Ти посміхнулась.
- Дякую, я постараюсь.
Він обійняв тебе і ти пішла. Серцебиття твоє пришвидшилось коли монотонний голос ректора дав тобі дозвіл зайти.
- Так, місс?
Ти кивнула головою у привітанні. На губах ректора - чоловіка 40-ка років з'явилась ледве помітна посмішка.
- А, Марі.. Що Вас привело до мене? У навчанні у Вас все чудово, та і скарг на вас не було.
Ти видихнула і коротко розповіла те, що сталось, пред'явивши докази. Звичайно, уникнувши деяких моментів, по типу того що побили тебе у провулку та трохи змінивши історію - за твоїми словами побили тебе саме у вбиральні, а в провулку вона тобі просто погрожувала. Поміняла місцями, але це не так критично! Ректор був.. м'яко кажучи у шоці. Ти розповідала спокійно, тримаючи свої емоції у собі, на вигляд ти була серйозною, впевненою у собі дівчиною. Хоча зараз ти хотіла просто опинитись дома, у ліжку, і бажано, в обіймах Яна. Але то так, дрібниці.
- Але чому Ви не звернетесь до поліції? Це не просто погрози а замах на Ваше власне життя!
Він спитав, шукаючи щось в своєму столі. Ти сиділа перед ним у кріслі, перевела погляд на вікно і назад на чоловіка.
- Чесно - я просто не хочу цього робити. Не те щоб я не розуміла серйозності усієї ситуації, але..
Він поклав перед тобою на стіл якийсь папір, на його вустах грала ледве помітна, але тепла посмішка.
- Я розумію, Марі. Запевняю, Аля буде відсторонена від навчання, і її батьки будуть повідомлені. Прочитайте та підпишіть, це скарга, а це..
Він поклав поруч з тобою ще один листок.
- А це щодо її відсторонення. Ваша задача - поставити підпис.
Трохи розслабившись ти прочитала текст на обох паперах і поставила підписи там, де треба було. Згодом ти віддала документи чоловікові, який після цього кудись зателефонував і потім заговорив з тобою.
- Ви не перша хто скаржиться на неї. Як Ви знаєте, я працюю нещодавно і лист скарг мені не встиг дійти. Хто ж знав що я отримаю його раніше потрібного по такій причині.. *пауза* Батьки Алі скоро будуть повідомлені, на протязі двох днів вона буде відсторонена від навчання.
Ти посміхнулась, киваючи головою. Цей чоловік подобався вам - добрий і розуміючий, знає свою справу і навіть веде у вас деякі предмети якщо ваш викладач відсутній. Тож ти поважала його і тебе не могло не тішити те, що до твоїх слів віднеслись серйозно.
- Дякую Вам.
Ти встала з крісла, направляючись до виходу.
- Знаєте..
Ти зупинилась, дивлячись на чоловіка. Він дивився тобі в очі, його погляд ніби протинав тебе наскрізь.
- Я б на вашому місці звернувся у суд. Чи не думаєте ви, що на цьому все закінчиться?
Ти з нерозумінням дивилась на ректора, але його слова змусили тебе замислитись - можливо він правий?
- Гарного вам дня, пані Марі.
Кивнувши, ти на ватних ногах вийшла з кабінету адміністрації. Вийшовши ти побачила таку картину - Ян стоїть і дивиться на.. Алю?  Його погляд був злий, вона щось не менш роздратовано йому каже, але ти не могла почути що. Підійшовши трохи ближче, ти почула їх розмову.
- Невже ти не віриш мені?! Подивись, вона била мене!
Задерши рукава свого светру вона показала сліди від твоїх рук, які колись стискали її зап'ястки.
- *І чому я їх їй не зламала.. А й справді, хороше питання.
Ти зупинилась в декількох кроках біля неї, благо вона була настільки зайнята що не почула тебе. Ян замітив твою присутність, але не подав виду.
- Це сліди на зап'ястях. Тебе міг тримати хто завгодно, а навіть якщо це Марі, то вона могла це робити з якою завгодно ціллю.
На його вустах з'явилась трохи вульгарна посмішка. Ти ледве стримала свій сміх.
- *Жарт десять з десяти, мені подобається.*
Аля на його відповідь ще більше розгнівалась, але навіть маючи змогу бачити лише її спину ти знала що вона почервоніла як томат.
- Що?!.. Ти-!
Ти підійшла ближче і легенько постукала її по плечу, від чого вона підскочила на місці, повертаючись до тебе. Ви стояли близько один до одного. Тепер настала твоя черга двояко посміхатись і це виглядало.. Привабливо. Враховуючи те що сьогодні ти вирішила запаритись над своїм зовнішнім виглядом. Погляд Алі застиг на тобі, вона, здається, навіть не дихала.
- Не він а я. Хизуєшся своїми синцями які я тобі залишила, обороняючись від тебе самої? Знай, ти цього заслуговуєш. Пішли.
Ти кивнула Яну, той зробив те саме і ви пішли. Аля стояла на місці, наче вкопана.
Ви повернулись в аудиторію, ти накинула своє пальто і вийшла у двір університету, добре що ця перерва тривала пів години. Ян вийшов слідом, також накинувши свою куртку. Знайшовши тихий куточок під якимось деревом, ти видихнула, дістаючи з карману пачку цигарок. Не звернувши уваги на незадоволене цокання Яна закурила, зітхаючи.
- Паління - дурна звичка і я тобі здається про це говорив. *пауза* І як? Все пройшло добре?
Трохи стурбовано запитав хлопець, підходячи ближче. Слова ректора не виходили з твоєї голови.
- ''Чи не думаєте ви, що на цьому все закінчиться?''
Ян подивився на тебе з нерозумінням. Він взяв з твоїх рук упаковку, взяв звідти одну і приєднався до тебе.
- Що?
- От і я так відреагувала на цю фразу.. Це ректор сказав. Все пройшло добре, через два дні вона буде відсторонена від навчання. Але його слова не виходять з моєї голови.
Він задумливо подивився на тебе, потім на небо, його погляд знову повернувся до тебе.
- Можливо він і правий. Але тобі вирішувати що робити - я завжди буду поруч. І Ліна з Павлом теж будуть. Повір мені, якщо вона знову захоче тобі нашкодити - ми не дозволимо цьому статись.
Ти посміхнулась. Тобі було приємно чути ці слова, особливо зараз. Щось всередині тебе підказувало що ректор був правий, але.. Ти не могла до кінця пояснити свою думку навіть самій собі. Що вже казати про те щоб пояснити її іншим. Ти мовчки підійшла до хлопця, який вже справився зі своєю цигаркою і обійняла його, ткнувшись лицем в його куртку. Той обійняв тебе у відповідь, притискаючи до себе.
- Буду сподіватись що на цьому все закінчиться.
Через два дні Алю й справді відсторонили від навчання. Ректор викликав тебе, її батьків та її саму на розмову, під час якої вона дивилась на тебе нечитаємим поглядом. Щодо її опікунів.. вони були здивовані не на жарт. Ти почула тонну вибачень та вдячностей за те, що ти не зверталась до суду у свою адресу. Вони підписали документи і пішли, і тоді ти зрозуміла що тепер тобі набагато легше буде вчитись тут, знаючи що ніякої Алі не буде. Як мінімум, ти на це сподівалась. Ян в той день був поруч з тобою, і ти була безмежно вдячна йому за це. Інколи ти задавалась питанням - а що б було якби ви не познайомились? Чи закохалась би ти у нього пізніше, або сталося б щось інше? Він став першим хто підтримав тебе, став першим твоїм другом, і першим твоїм вдалим коханням. А без нього.. все було б по іншому. Ти б не закохалась, не відсвяткувала з ним Новий Рік, не станцювала з ним на зимовому балу, не сходила декілька разів прогулятись, не була б запрошена на побачення.. Цей список можна продовжувати безкінечно - ця людина зробила з тебе ту, якою ти є зараз. І ти була йому безмежно вдячна за це. А він був вдячний тобі - ти стала тою, кому він довірився після болісного розлучення, травмований минулими відносинами він познайомився з тобою, ти стала його світлом надії і довіри у темряві його не самих хороших думок. Все склалося б зовсім по іншому, якби ви не познайомились.. Але це інша історія.
Пройшло майже 3 роки. Ви почали жити разом у його квартирі. Ян став відомим на всю Польщу співаком, чого ти і очікувала. Він був творчою людиною і давав тобі читати деякі вірші які сам писав, якими ти захоплювалась. А ти сама вирішила віддати своє життя дизайнерству і згодом заснувала власний бренд одягу, який став дуже популярним і приносив тобі немалий заробіток. Ти підтримувала Яна на концертах, іноді складаючи йому образи, він познайомив тебе з його командою, де тебе всі одразу полюбили. Ви відпочивали після концертів, інколи звичайно хлопець втомлювався і ти завжди була поруч з ним в часи його занепаду, особливо коли він написав одну з своїх найзворушливіших пісень. Ви ставали дедалі ближче і ближче, ти не бачила межі у своєму коханні до цього хлопця. А він так само безмежно кохав тебе, ви були ідеальною парою. До одного моменту.
Останній концерт літнього туру в липні в Польщі підійшов до свого завершення. Натовп був в захваті, ти свохми очами бачила як на його концертах людей ставало дедалі більше і не могла не пишатись Яном. Згодом він все ж таки покинув сцену, помахавши всім на прощання. Ти зустріла його обіймами і поцілунком в шию.
- Пишаюсь тобою, коханий. Ти неймовірний!
Він посміхнувся, притискаючи тебе до себе і ніжно цілуючи. На його щоках виднівся легкий рум'янець.
- Дякую тобі кохана. Прогуляємось завтра? Хочу тебе декуди звозити.
Ти зацікавлено подивилась на хлопця, посміхаючись.
- Так питаєш ніби я відмовлю. Звісно! Тільки відпочинь гарненько.
- Обов'язково.
Ви попрощались з усіма і поїхали додому. На наступний день хлопець підвіз тебе до офісу, і сам поїхав по власним справам. Завершивши свою роботу близько о 18-ій вечора ти зателефонувала Яну, той під'їхав і забрав тебе. Вже в машині ти вирішила запитати.
- Куди ми їдемо?
- А це секрет. Побачиш.
Ти посміхнулась, відчуваючи себе дитиною якій приготували подарунок на День Народження. За вікном починало вечоріти, небо було неймовірно гарне. Ви приїхали в невідоме тобі місце, вийшовши з машини ти хотіла було поозиратися по сторонам, але голос Яна тебе випередив, а точніше..
- Стій на місці.
Ти відчула пов'язку на власних очах. Серцебиття пришвидшилось, твоя зацікавленість росла з кожною секундою, особливо коли ти нічого не бачила.
- Зав'язав очі? Невже це такий глобальний сюрприз?
- Ду-у-же глобальний.
Він повільно повів тебе за руку, паралельно притримуючи тебе за талію. Ти була одягнена в гарну білу сукню, яка підкреслювала твою гарну фігуру, а волосся було зібране в гарний пучок, також на тобі були сережки від Вівьен Вествуд, ті самі. Загалом ти виглядала гарно, так само як і Ян, одягнений в білу футболку з тою самою підвіскою яку ти йому колись подарувала і чорні шорти, його гарне вкладене волосся ледве помітно блистіло на сонячному світлі. Ви йшли, ти гадки не мала куди і скільки вам ще залишилось. Аж тут..
- Прийшли.
Ян знімає пов'язку з твоїх очей, з твоїх вуст зривається коротке ''ох..'' - ви стояли на берегу моря, на піску лежав темно-червоний картатий плед, а на ньому самому лежала пляшка вина і плетена корзинка з закусками. Краєвид був неймовірний - сонце починало сходити за горизонт, небо переливалось з синього в м'який-помаранчевий, де-не-де виднілись залишки хмар. Тишу берега розбивали тільки звуки хвиль і пташок десь неподалеку, ти дивилась на це все як зачарована, твоє серце тріпотіло від милоти і неочікуваності.
- Це.. в мене немає слів, Яне.. Тут так гарно.. і це все..
Ти широко посміхнулась, дивлячись на хлопця. Той стояв поруч з пледом. Ти присіла на нього, повернувшись лицем до моря.
- Радий що зміг тебе здивувати. Тобі подобається?
Хлопець дістав з кошику два келихи і налив вам вина, протягаючи тобі один.
- Ти ще питаєш? Звичайно! Це.. це ідеальний подарунок!
Він посміявся, ти посміялась теж.
- Тоді.. за гарний відпочинок, Марі!
- За гарний відпочинок, Яне!
Ви спілкувались і пили вино, ти відчувала себе такою щасливою.. Ніби всі твої тривоги вмить зникли і все що тебе цікавило - це Ян, келих вина і неймовірно гарний захід сонця, який ти бачила перед собою. Це було настільки зворушливо і приємно..
Пройшов деякий час, сонце майже зайшло за горизонт. Ти встала і підійшла поближче до моря.
- Зачекай, поки не повертайся. Я скажу коли.
Ти кивнула, роздивляючись гарний краєвид. Небо відображалось у морі, роблячи його ще гарнішим і привабливішим, приємний звук хвиль заспокоював, а десь вдалеку літали пташки. За останні декілька місяців ти так була зайнята роботою що вже й забула як виглядає море в Гданську.. З твоїх думок тебе вирвав голос Яна.
- Повертайся.
Ти зробила те, що сказав хлопець і.. Ти була шокована. Ян стояв перед тобою, точніше.. стояв на колінах з невеличкою коробочкою в руках. Ти прикрила свої вуста рукою, на обличчі з'явилась посмішка. Невже..
- Марі.. За ці три роки що ми разом ми пройшли багато чого, і ми зробили це разом. Ти була поруч зі мною коли я був на дні, так само і я був поруч з тобою коли ти була втомлена від всього. Ти підтримувала мене коли я виклав свою першу пісню, і підтримувала мене надалі, ти перша кому я показую чернетки текстів, тому що твоя думка для мене найважливіша після власної. Ти найважливіша людина у моєму житті, і це я зрозумів ще там.. на другому курсі університету, коли побачив тебе.. Зеленооку дівчину з гарним хвилястим волоссям, котрій я довірився. І я не помилився - ти виправдала мою довіру і навіть більше. А на зимовому балу.. я тільки впевнився в своїх почуттях. Я кохаю тебе, Марі, і хочу щоб ти була поруч зі мною і надалі..
Ти стояла і не вірила своїм очам і вухам, в твоїх очах почали з'являтись сльози щастя.. Він робив тобі пропозицію. Ян обережно відкрив коробочку, у якій лежала обручка - неймовірно гарна золота обручка. Наче проста але.. тобі дуже сподобалась. Він знав які прикраси ти любиш.
- Чи згодна ти стати моєю дружиною, Марі?
Ти розсміялась, сльози почали повільно котитись по твоїм щокам. Ти підійшла ближче, забираючи руку зі своїх губ.
- Боже.. Я, я.. Так, боже я згодна!!
Ян щиро посміхнувся, встаючи з коліна і заключаючи тебе у міцні обійми. Ти плакала від щастя, сховавши своє лице у вигині його шиї, посмішка не сходила з твоїх губ. Він розірвав обійми щоб взяти тебе за руку, і обережно діставши обручку з коробочки, одягнув її на твій безіменний палець. Ти заворожено дивилась на це і не могла повірити в те, що відбувається - настільки це було неочікувано.. і приємно.
- Я кохаю тебе, Яне..
Він знову обійняв тебе, на цей раз за талію. Ти дивилась в його неймовірно гарні сірі очі, в яких відображувалось небо і море, в глибині яких ти була готова потонути.
- І я кохаю тебе, Марі. Покохав тоді і ніколи не розлюблю, навіть якщо від цього буде залежати моє життя.
Він поцілував тебе, ніжно і люблячи, його рука пестила твою спину, в той час як твоя зарилась в його біляві кучері. Ви офіційно були разом і ти була неймовірно щаслива. Весь світ здавалось зник, залишився тільки Ян, який обіймав тебе, посміхаючись. Коли ти тільки переїхала сюди ти й гадки не мала що все обернеться саме так.. І іноді у темряві власної квартири ти думала - чого тобі не вистачає? Ти наче щаслива, а наче ні.. І тепер ти знала відповідь на це запитання - тобі не вистачало любові. Любов яку тобі не приділили у дитинстві ти шукала тут, відчайдушно сподіваючись що комусь буде не все одно на тебе. І ти нарешті знайшла його - хлопця на ім'я Ян в якого закохалась майже одразу і це виявилось взаємно.