• Brand New Life •

• 4 частина •

- Розповідь Яна, ведеться від першого обличчя -

Це був.. перший курс університету. Я тільки нещодавно переїхав до Варшави, почав жити сам, нове життя і так далі.. І очевидно, що в мене не було нікого - ні знайомих, ні друзів, про стосунки я взагалі мовчу. Коли я поступав сюди, я думав що знайду собі як мінімум друзів - і я знайшов. Аля була першою хто познайомився зі мною, ми на початку навіть гарно спілкувались, але.. Приблизно через 2 місяці, я почав помічати що вона.. втрачає до мене інтерес. Коли ми спілкувались вона завжди з кимось переписувалась у телефоні і посміхалась, а я відчував себе жахливо. І.. винив себе в тому що їй зі мною.. нудно чи що? Тоді я думав так. Іноді вона кликала мене піти прогулятись, випити кави, провести час разом. Тоді я починав потроху розуміти що закохуюсь в неї.. І мене розбивало її відношення до мене. Так, ми іноді проводили час разом, але.. По ній було видно що вона зі мною.. "через силу". А я звинувачував у цьому себе - я "занадто нудний"," нецікавий","нікчема що не вартий її уваги" і усіляке таке. Пройшло десь 3 місяці, а мені ставало тільки гірше. Ми майже не спілкувались, і тепер я відверто чув в свою сторону ті слова.. Що я нудний і всіляке таке. І я намагався їй догодити.. Я був наче "безформне щось". Без своєго характеру, особистості, думок і настрою. Я повністю залежав від неї. Тоді я змирився з тим що закохався в неї, але був впевнений, що мої почуття були.. невзаємними.
І я був неправий. В грудні вона покликала мене погуляти, і я погодився, що не дивно. Для мене це було приводом для безкінцевої радості. Ми гуляли, я радів, тому що вона.. спілкувалась зі мною, сміялась. Можна сказати що тоді це був один з найкращих днів моєго життя. І в кінці прогулянки.. вона зізналась мені у коханні. Сказати що я був на сьомому небі від щастя - нічого не сказати. Ми почали зустрічатись - подумаєш ти, Марі. Але.. якбиж це було правдою.. Майже нічого не змінилось. Ні побаченнь, поцілунків і так далі. Я тільки й бачив що вона проводить час з іншими хлопцями, а до мене приходить вкрай рідко. Я.. не можу навіть описати свої відчуття.. Заздрість до тих хлопців? Образа на неї, чи на себе? Злість? На той момент я повністю заплутався у собі та своїх почуттях, але й поговорити з нею боявся.. Боявся втратити її.
Але, в кінці грудня, здається на Новий Рік, вона запрошує мене до себе, нібито "відсвяткувати Новий Рік", і я звісно не відмовив. Купив букет квітів, навіть подарунок - якась прикраса, не пам'ятаю точно. І даремно. Чорт подери мою пунктуаційну особистість, яка вирішила прийти на хвилин десять раніше. Підходячи до дверей її квартири я бачу що вона відчинена. Не навстіж звичайно, але й не закрита. Думаю зайду, все одно це лише 10 хвилин? Та і я до цього приходив до неї.. вже не пам'ятаю навіщо. Захожу, роздивляюсь по сторонам.. Чомусь у мене одразу з'явилось погане передчуття. Особливо коли я відчув в повітрі аромат чоловічого парфуму. Дивлюсь в корридор, а там.. Аля, притиснута до стіни якимось хлопцем, вони цілувались.. Пристрастно, навіть дуже. Його руки притискали її тіло до нього.. Я залишився непоміченим, і в той момент я хотів лише одного - зникнути. Просто зникнути, забути про це, про неї. Забути про свої розбиті почуття. А різке усвідомлення того, що весь уей час я був.. "запасним" варіантом для неї, не більше ніж розвагою на раз ледь не вбило мене. Сльози самі потекли по щокам, руки почали трястись. Щось всередині хотіло влаштувати сварку, кричати - голосно і довго, вимістити всю свою образу на Алю, хотілось набити цьому виродку морду.. Але.. я вирішив бути розумнішим. Я просто пішов. Залишив букет і подарунок в корридорі, на полиці при вході і вийшов. Тоді додому я не повертався - я просто ходив по місту, розбитий на частини. Тоді я почав палити, прямо в той день. Пішов у перший цілодобовий супермаркет який трапився мені на дорозі, взяв випадкову упаковку.. А вийшовши я дав волю сльозам. Задавався питанням - чим я це заслужив? Чому саме я?
На наступний день вона вибачалась, дуже довго. Але тоді.. я встиг порозумнішати. І її зраду, її відношення до мене я не зміг вибачити. І більше не зможу. А вона згодом почала на мене злитися із-за того що я не пробачив її. Тому вона і відноситься так до мене - відверто клеїться, зривається і кричить, старається повернути мою увагу..
З того моменту пройшов приблизно рік, я встиг це все пережити й відпустити.. Але її слова зачепили щось в мені, зачепили ці спогади.. які я б хотів назавжди забути. До сих пір мені боляче це згадувати.. А сьогодні.. вона це все згадала. Я знову почав задаватись питанням - навіщо їй це? Що вона від мене хоче? І її слова.. наче знову перекинули мене туди - у грудень минулого року, коли єдине чого я хотів - померти.