24.02.2022
Це вже давно особиста історія кожного з нас. І так - нам немає куди тікати. Це наша земля.
_______________________________________________________
Джисон жив спокійним життям, нічого навіть не показувало, що станеться така біда. Він ходив до школи, був щасливий, бігаючи зі своїм другом після школи, кидаючись сніжками. Його друг Мінхо був хорошим, завжди підтримував його, щоб не сталося, був поруч, навіть якщо Джисон не потребував цього. Вони могли навіть мовчати разом, їм просто було добре, будучи разом. Але одна дата змінила життя обох з них...
*Ранок, 24.02.2022*
Джисон спокійно спить в своєму теплому ліжечку, за вікном зима, вікна вкриті інієм, який тільки придає красу зимі. Дома пахне мандаринами, Новий Рік вже давно пройшов, але батьки Джисона продовжували купувати мандарини, бо знали, як їх любив Джисон(як і автор)
Джисон побачив поганий сон, там де було багато пострілів, лежало багато трупів людей, всюди кров, як він тримає маму за руку всю в крові, як виявилося пізніше це був віщий сон...
Він спокійно спав, як забігає мама в кімнату та починає кричати
- Хані, прокидайся! Розпочалася війна, нас бомблять! - кричала мама та трясла Джисона
- Мамо... - протираючи очі, сказав Джисон
- Прокидайся швидше, ми йдемо в підвал - сказала мама, вибираючи одяг з шкафу Джисона
- Мама, що сталося? - запитав Джисон
- Синку, розпочалася війна, давай вставай! Нам треба швидко, поки нас не застрілили - крикнула мама
- Що?! - Джисон був в шоці
Він швидко встав та почав одягатися, мама швидко зібрала речі та взявши Джисона за руку, побігла з квартири. Вони жили на 4 поверсі, тому спуститися в підвал не було проблемою.
Вони жили в прекрасному місті Дніпро. На годиннику була 4 ранку. Джисон та його мама вибігли з під'їзду, Джисон побачив багато трупів людей та дорогу в крові, він був в шоці, а мама вже встигла забігти в підвал та посадити Джисона на підлогу. Вона підсіла до нього та взяла за щоки
- Хані, послухай мене - сказала мама
Він тільки шокованими очима дивився на неї
- Хані, все буде добре, чуєш?! - крикнула мама - я поруч, я завжди поруч!
- Мамо... - шепітом сказав Джисон
- Що, синку? - запитала мама
- Де Мінхо? - запитав він, дивлячись мамі в очі
- Я не знаю, синку, напевно встигли втекти, тільки ти не хвилюйся прошу тебе, ти ж знаєш тобі не можна - сказала мама
В куточках очей Джисона почали з'являтися сльози, мама міцно обійняла його та почала гладити по спині.
