Стою напроти і дивлюсь в блакитні очі,
Пригадую наші прогулянки до пізньої ночі.
Ти ж дивишся в мої зелені,
Чи то мені здається і насправді дивишся крізь мене?
То тепер я і ти незнайомі? Ти скажеш забув мене?
Скажеш біль мине, вчухне як буря в морі,
Але в твоїх очах море вирує по повній.
Повна безодня де не видно дна,
Я сумую, а позаду мене стоїть вона...
Дівчина в золотавих окрасах,
Вся така чарівна, легка і прекрасна.
Все ще дивлюсь в очі,
Опинитись біля тебе хочу.
Знову так солодко обіймати,
Аромат парфумів твоїх відчувати.
Зараз же, вітер доносить запаху цього краплину,
А я хочу повернути кожну прожиту з тобою хвилину.
Нас залишили всі думки, а ноги постійно кудись вели.
Ми все йшли, йшли.
Нам на зустріч машини, закохані люди,
Тільки знаю я, що з нас такого нічого не буде.
Ми розуміємо, що історія вже немає закінчення,
Існують окремо, ти і я.
Вже ніколи не буде нас із тобою,
І серце моє розривається від болю.
11.03.2024
ВИ ЧИТАЄТЕ
Вірші
PoesíaНіколи раніше не публікувала свої вірші, але думаю що задумка класна. Як щодо зібрати збірку своїх віршів? Спробувати варто, подивимось що з цього вийде 😉 Якщо ж все ж вам сподобався вірш і ви його використали, будь ласка не забувайте вказувати авт...
