Обіцяна кровʼю

Пролог

Ліля.

Величезний зал забитий людьми. Столи заповнені різними стравами більшість яких не можуть дозволити собі половина присутніх на цій вечірці. Всі вони посміхаються і навіть веселяться, але це все фальш, всі хочуть якомога швидше піти звідси, як і я. Ці всі люди такі набридливі, їх занадто багато. Ненавиджу бути на таких світських заходах, але батьки сказали, що мені потрібно обов'язково тут бути. Мене запевнили, що всі  приходять з сімʼями, але чомусь ми були не у повному складі, це справді дивно. Звісно шістнадцятирічній дівчині, як і чотирнадцяти річній моїй сестрі, якій більше повезло і вона дома, тут немає чим зайнятися. Можна, наприклад, з кимось познайомитись, але це не буде чимось цікавим, всі тут такі елегантні, що мене скоро знудить.          
Мені залишається лише вести себе тихо, щоб не звертати на себе уваги, не хочу ні с ким говорити.
Ми пробули тут лише час, але хазяїв вечірки так і немає, а гості ще сходяться. Я сподівалася, що час буде плинути швидше, та сьогодні він проти мене. В мене залишається надія на мою близьку подругу, яка говорила, що теж сюди запрошена.
Мій батько керує якоюсь бригадою, точно не знаю, що він там робить – я рідко питаю про його роботу, у крупної української  компанії в Чикаго. Із-за цього ми живемо тут, а не в рідній країні. Це місто вже не здається чужим, я почала забувати свій дім – це жахливо. Адже спочатку я дуже хотіла додому.Я ненавиділа це місце.
Двері в залу, які  були дотепер відкриті, з грохотом закрилися, привертаючи до того місця уваги гостей. Поодаль від них я побачила Карлу, мою подругу, і вже хотіла піти до неї, але рука батька мене зупинила.
– Мила, нам варто зараз не розходитись. Прийшов партнер мого боса, дуже важлива особа і ми повинні привітатися, - сказав він, вибору у мене немає, тому я посміхаюсь та киваю у знак згоди. Ми з батьком добре ладнаємо і я не хочу йому перечити зараз. Мої батьки - найкращі люди для мене. Було б жахливо виставити їх у поганому світі.
Він повів мене до центру зали, де, напевно, стояв партнер . Ми підійшли і, о Боже, від цього чоловіка за кілька метрів тягне холодною та злою енергією. Не знаю чому, але мені здається, що він не хороша людина. Я не хочу, щоб так було. Мій батько з ним звʼязаний, і він може йому та нашій сім'ї нашкодити, якщо тато або компанія,де він працює, десь облажається. Я не хочу триматися цієї думки, але в цьому житті все може бути.
Батько підійшов до нього і вони пожали руки в той час, коли ми з мамою стояли на кілька кроків позаду тата. Коли ми так близько, я нарешті можу його побачити краще. Його зовнішність повністю відповідає енергетиці. Його зріст був близько шести фунтів трьох дюймів, якщо не більше. Він єдиний, хто так вирізняється ростом із усього залу. Його чорне волосся ідентичне до очей. Гострі лінії лиця та мускулисте тіло, яке облягає біла сорочка. Він виглядає, як чоловік мрії, але і в той час той він кого потрібно тікати.
  –Маттео, це моя дружина Марта та донька Ліля,- представив нас тато, після пари хвилин їх розмови. Чоловік обвів спочатку мою матір поглядом і кивнув у знак привітання, а потім мене. Він затримав свій погляд на мені більше ніж потрібно. Його чорні очі прожигали моє тіло, по спині побігли мурашки. Мені сказали не говорити поки до мене не звернуться перші, але чортів з два, якого він так роздивляється мене. Мені хотілося виказати все своє невдоволення, але я сьогодні я хороша дівчинка тому лиш натягую посмішку та кивнула йому, як зробила моя мати.
Вечір став проходити більш менш  краще разом з подругою. Тепер немає того відчуття, що я тут покинута сирота. Звісно, спілкуватися на особисті та вільні теми не вдасться, як і пожартувати. Забагато вух, яким не варто все знайти. Тільки слово не так скажи і вже будуть плітки. Так завжди говорила матір, це мій другий раз на такій вечірці. Перший раз був коли я була ще мала, але наша сім'я була обов'язково запрошена.  З неї я майже нічого не пам'ятаю.
Попри зайнятість розмовами, мене не покидала думка, що хтось приклеймовав свій погляд до мене. Навряд це хтось із батьків. Вони просто перевіряють чи є я на місці, але не так пильно. Можливо, мені просто здається, тут багато людей, будь хто може роздивлятися мене, але я все ж сподіваюсь, що це не призведе до параної.