Моїми крилами

Ніч, коли все піде не так, або збоченець-ідіот

15 листопада 2021
Кабінет Ендевора.
00:35 

Могильну тишу кабінету розрізав настінний годинник. Приміщення було досить великим, але меблі для затишку були майже відсутні. 
Якщо говорити точніше, то їх взагалі не було.
Кабінет певною мірою був схожим на його власника: простий, напівпустий, великий та некомфортний.

Це добряче тисло на присутніх.

У кінці кабінету було робоче місце Ендевора, а перед ним – довгий переговорний стіл з темного горіху, здається.

Такамі переглянувся з детективом і ще раз оглянув присутніх в цьому приміщенні.

*Члени ради внутрішньої безпеки, Ендевор і ми?. Ну, принаймні це буде цікаво*

Пролунав грубий низький голос Тодорокі старшого.

– Інші запізнюються. Сідайте – і ми розпочнемо.

Новоприбулі швидко обмінялися кивками з іншими і сіли ближче до кінця столу. Ну, мабуть, від гріха подалі.

– Отож обговоримо результати зві...
Бабах!

Його перервали.

Уявляєте?

До кабінету з тріском увійшла трійка про-героїв: Дерев’яний Камуї, леді Гора та Міруко.
Усі з усмішками, але виснажені, пошарпані, побиті та поранені. Герої в праці, нíчого сказати.

Першою обізвалася пані кролиця, витираючи кров з носа хустинкою, яку їй люб'язно дала секретарка .

– Звиняй, полум'яний, ці Ному реальна заноза в сраці. Треба наступного разу їм ноги переломать.

Десь нервово кашлянула жіночка середніх років, викликаючи цим усмішки інших. Ендевор сидів ще на диво спокійний.

– Сідайте.
Обличчя присутніх знову стали серйозними. Герой #2 повернув голову до заступника голови комісії...

______________________

Дабі ліниво крутив прозору склянку в руці.
Віскі він вже давно випив, просто хотілось чимсь зайняти руки.
У голові було занадто багато думок, ще й та бісова дівка все ніяк не покидала його думки.

Мабуть, тому він зараз і пив. 

Юнак сподівався забути очі випадкової божевільної, та її розмитий образ в його голові став аж занадто чітким завдяки алкоголю. Це було майже неможливо.