- Шлях до щастя -

• 3 частина •

!!TW!! Початок частини містить речі, які для когось можуть стати триггером! Я знімаю з себе відповідальність за те, що написала і кладучи руку на серце кажу - наступна вийде кращою (напевно)

- "Гарний образ на концерті, Мія."
ЇЇ очі пробіглись по буквам, десь всередині починало зростати паскудне і до болю знайоме відчуття. Серцебиття дівчини пришвидшилось, вона відклала телефон зробивши глибокий вдих. Каріна вийшла з гримерки ще пів хвилини тому, залишивши Мію один на один з повідомленням від незнайомця. Панічні думки одна за одною з'являлись у її голові, те й роблячи що збільшуючи і так величезну тривогу.
- *Я не знаю, хто це може бути? Мого номеру майже ні в кого немає, та і я.. намагаюсь його нікому не давати.. Напевно?*
Одна із проблем популярності - ризик стати жертвою сталкінгу, часто - нездорового. Багато людей романтизують його і вважають що це дуже класно і весело. Але як би не так - кожна твоя публікація в будь-якій соціальній мережі відстежується, тебе переслідують як в інтернеті, так і в реальності та людина знає про тебе все: починаючи від повної дати народження завершуючи адресою проживання, особистими даними та твоїми слабкими місцями. І нажаль, Мія знає як це - стати жертвою сталкінгу. Звичайно, це було десь на початку її кар'єри, коли вона тільки-тільки набирала популярність - це був короткий, але жахливий період її життя. Той, який вона ніколи не забуде. І тоді дівчина зробила один вибір - вибір, про який жалкує й досі, хоча пройшло вже більше ніж рік. Мія, можливо б і не згадувала це, якби ці ситуації не були занадто схожими, що і стало триггером для неї.
Вона перечитувала повідомлення знову й знову, намагаючись зрозуміти хто саме їй написав, а саме цікаве - звідки у нього її номер. Вона викреслила зі списку підозрюваних  усіх її знайомих, включаючи Ліама - по приїзду сюди вона придбала собі новий телефон і нову польську сім-карту, а від старої успішно позбавилась. Усі потрібні їй номери були підписані. Кожна думка заходила у глухий кут, від чого її тривога не ставала меншою. Спогад за спогадом їй ставало дедалі гірше, здавалось що з кожним її подихом у гримерці ставало дедалі менше повітря.
- *Дідько, невже знову..*
Мія поклала голову у власні руки, опираючись ліктями на стіл. Потрібно було збиратись і йти, але куди вона піде в такому стані? Вона була більше ніж впевнена що якщо вийде з гримерки то її завалять питаннями мов: "Що сталось?", "Мія, та ти сама не своя, що з тобою?" і тому подібними, на які вона не зможе дати відповіді. Що вже казати - вона й слова проронити не зможе. Вона згадала той самий період сталкінгу, той самий день у який сталась подія, наслідки якої й досі тінню слідують за дівчиною..