- Шлях до щастя -

• 5 частина •

Сонячне світло майже не пробивалось крізь сірі, товсті гардини, тим самим занурюючи невелику готельну кімнату у м'яке світло. Цієї ночі Мія нарешті змогла виспатись, а такі випадки можна перерахувати на пальцях однієї руки, навіть трохи менше. Ліниво повернувши голову у бік вона подивилась на телефон - 10:29. Пара повідомлень у телеграмі і купа у інстаграмі - останній пост набрав багато переглядів. Також сповіщення про погоду - сонячно й тепло, під вечір передають дощ. Мія відклала телефон у сторону.
- *Загалом непогано, я навіть не відчуваю втоми до якої звикла зранку.. Прогулянки вночі явно йдуть мені на користь.*
І той факт що Ян повірив їй теж не міг не тішити дівчину - її страх буди відстороненою був ледве не найбільшим у порівнянні з іншими. Ця легкість на душі була приємною - однією проблемою менше. Залишитсья сподіватись що це був перший і останній раз. Позіхнувши та потягнувшись до добрячого хрусту в районі шиї та спини, вона підвелась і сіла на ліжко - Каріна у свою чергу продовжувала спати.
- *Пора тобі переставати сидіти у телефоні до пізньої ночі. Хоча.. Ніка спить довше - вона в цьому неперевершенна.*
З тихим смішком подумала Мія. Репетиція не скоро, а в тому що інші все ще сплять вона була більше ніж впевненна. За вмиванням і чисткою зубів до дівчини прийшла ідея - чому б їй не пройтись по місту? У Познані вона була 3 чи 4 рази, і ніразу вона не мала змоги нормально прогулятись і насолодитись красою міста. Думка була занадто привабливою щоб її відхилити, тож одягнувшись у повсякденний одяг, зібравши волосся у трохи неакуратний пучок і взявши з собою шопер з усіма необхідними дрібницями типу навушників і мілких грошей, Мія вийшла з номеру, тихо зачинивши за собою двері. На цей раз холл готелю був набагато гучнішим - де не де проходили люди, про щось спілкуючись. Дівчина хотіла дістати з сумки навушники, як тут її окликнув знайомий жіночий голос.
- Чому я не здивована тому, що ти не спиш?
Ніка стояла трохи далі, опираючись плечем об стіну, її голос спокійний а на вустах грала м'яка посмішка. Русяве волосся було акуратно зібране крабиком, а зелені очі ховались за прозорим склом окулярів.
- Чому я здивована тому, що ти не спиш?
Таким самим голосом відповіла Мія. Посмішка менеджерки стала трохи ширшою, вона підійшла ближче.
- Режим сну налагоджую, а ти?
- Можу сказати те саме про себе.
Співачка знизала плечима, хоч і була здивована побачити Ніку так рано і не у ліжку.. Хоча, цій людині абсолютно паралельно де спати - сидячи чи лежачи, у ліжку чи на стільці.
- Чарлі приїде сьогодні днем і як він сказав: "Я буду не один." - ти щось знаєш про це?
Вона нахмурилась, дивлячись на Ніку. Щось всередині Мії казало про те, що вона знає - з ким саме приїде барабанщик. Все було занадто очевидно - він і Віка залишились у місті, причому обидвоє мали приїхати - тільки от друга мала приїхати аж після концерту із-за завалу на роботі. Передчуття казало що щось тут не чисто - і встрівати у це, тягнучи за собою Ніку не хотілось. Зкинувши все на свою параноїдальну особистістість і відклавши роздуми про це до вечора, вона відповіла.
- Гадки не маю про що ти говориш, може він нову гітару Каріні везе? Бо вона свою вже всім чим можна було образила.. і на всіх мовах яких знала.
Ніка посміхнулась від слів співачки, яка в свою чергу брехала не червоніючи.
- *Якщо моя брехня викриється.. то я подумаю про це саме у той момент, не зараз.*
- І справді, ну тоді.. Думаю Каріна буде рада - у них не найкращі стосунки, і я не розумію чому.
Мія зітхнула - звичайно спостерігати за їх сварками було весело, навіть смішно, проте іноді це переходило межі.
- У тебе і так багато справ, не навантажуй себе ще й цим - я намагалась але все марно. В них взаємна ненависть.
Менеджер ледве помітно кивнула головою. Було видно що вона щиро хвилювалась за них - як ні як, всі вони були друзями.
- У кого не найкращі відносини?
Збоку почувся чоловічий голос, у якому Мія одразу впізнала Яна.
- Зібралися тут, жайворонки..
Проговорила Ніка, зітхаючи.
- Не найкращі відносини у Каріни з Чарлі, який має приїхати сьогодні.
Мія ткнула  її пальцем у бік, сподіваючись що цього натяку буде їй достатньо для того, щоб вона зрозуміла що про частину з "сюрпризом" краще помовчати. Дівчина незрозуміло подивилась на співачку, проте промовчала. Їх німий діалог залишився непомічений.
- Він все ж таки приїде? Слава богу, ти б чула незадоволення Павла про те, що йому треба буде дві години програти на барабанах.
Ніка посміялась, поправляючи волосся. Мія усміхнулась кутиками губ, уявляючи що довелось вислухати хлопцю.
- Ну тоді я пішла до себе, можу ще годинку подрімати.. - вона прикрила вуста, позіхнувши - І вам раджу.. Сьогоднішня зала буде великою, навіть дуже.
Вона розвернулась у сторону свого номеру, залишивши Яна з Мією наодинці. В голові дівчини крутилась лише одна думка, яка не давала їй спокою - з ким він приїде і чому саме? Чарлі ніколи себе так не поводив, а особливо нікого не підпускав до своєї автівки. Від безрезультатних роздумів її відволік голос хлопця.
- Я бачу ти хотіла піти прогулятись? Не проти якщо я піду з тобою? Якщо ні то все нормально, я не нав'язуюсь!!
Він зніяковіло посміхнувся, і цю посмішку Мія знайшла милою. Дивно, але її бажання прогулятись однією зникло рівно у той момент, коли припіднялись кутики його губ.
- *Чудодійна посмішка, їй богу..*
Кивнувши головою, дівчина відповіла.
- Я планувала піти однією.. - вона повертіла кейсом з навушниками у руці, після чого кинула його назад до шоперу. - але мої плани змінились. Пішли!
На обличчі хлопця розцвіла задоволена посмішка. Цим він нагадав Мії Ліама - він так само радів коли вони ходили гуляти разом. Радів тому що це виходило рідко - зазвичай із-за того, що Мія відмовляла йому, спираючись на втому після роботи або якісь особисті справи. Він же не знав що окрім нього у дівчини більше нікого немає. Докір совісті влучив кудись у душу, в сотий раз нагадуючи їй про її вчинок.
- *Бачити його у інших стає дедалі болісніше. Варто припиняти - пройшла купа часу.*
- Куди ти збиралась піти?
Запитав Ян, і "як же вчасно він це спитав" - промайнуло у голові Мії.
- Куди очі глянуть а ноги покрокують. І ще збиралась зайти у магазин.. Треба купити щось поїсти в дорогу, і просто щоб було.
- Не повіриш, я збирався зробити те саме!
- Просто нас звела доля.
З посмішкою проговорила Мія. Ян посміхнувся у відповідь.