Порятунок чи ілюзія?

Частина 5.

Рейчел вирішила послухати Лукаса - недопсихіатра та вийти на вулицю прогулятися. Її варіантами стали парк у центрі міста, сусідній двір із самотньою гойдалкою, та густий ліс за їхнім будинком. Звичайно ж, вона зупинилася на останньому варіанті.

Неможливо передбачити, що тебе може чекати в лісі, а в людних місцях цілком реально, та й бачити людей з усмішками на обличчях, або ж навпаки - з кислими мордами Рей не хотілося взагалі. Одягнувшись у зручніший одяг, вона нарешті могла вдихнути цей запах свободи, а не шматка тканини на її тілі.

Батько в цей час вже був на роботі, тому їй не важко було вибратися з дому і пройти на заднє подвір'я. Він не був великим, зелений газон завдовжки метрів п'ять, і пару ялинок. Так само хвіртка або паркан навколо території ділянки, а там же і двері, що ведуть у густу загадку, повну таємниць.

Так, Рейчел читала багато детективів і романів, і з них, тай і не зних можна знати що ліс один з найдивовижніших і найнебезпечніших місць для людства. Але чи зупинило її це? Звичайно ж ні, у ній розгорівся вогник полум'я, адреналіну та невідомості.

Невідомість повинна лякати дівчину, дивлячись з якого місця вона повернулася майже тиждень тому, але зеленоока все ж таки не стала суперечити самій собі і переступила цей бар'єр страху. Кілька кроків і її оксамитова долоня лягає на іржаву ручку, і двері відчиняються.

Перед Рейчел вистилається ціла картина як із справжнісіньких фантазій і книг. Густий, зелений ліс оточений великими ялинами та різними деревами, так само там були і кущі, і трава, і пташки, що співали чудову мелодію.

Запах свіжості та природи, ударив у ніс дівчини. Вона з полегшенням та насолодою вдихнула цей аромат і зробила пару кроків уперед, закриваючи за собою металеві двері.

Під соснами було прохолодно, пахло смолою та молодими березовими листочками. Біля коріння дерев бігали мурахи. Тут ще росли конвалії, правда майже зів'ялі. Їхні білі, чисті, пахучі квіти були схожі на дзвіночки і полонили своїм ароматом. Весна таки саме красива пора року.

Рейчел мимоволі усміхнулася і склала руки на грудях, вдихаючи цей аромат і наповнюючи їм свої легені. Дівчина відчула себе вільною та нікому не належить. Вона справді відчула себе здоровою, хоч і підсвідомо розуміла, що це не так. Вона повинна була все ще лежати в психлікарні у своїй палаті і лікуватися таблетками. Але на її щастя вона зараз гуляє лісом і насолоджується цим днем.