Порятунок чи ілюзія?

Частина 22.

Рейчел бігла лісом немов із замку, уявляючи себе тягарем для всього світу і мішенню для людей, що так і мріють винищити дівчину. Вона бігла м'якою травою, іноді наступаючи на суху землю і спотикаючись об товсте коріння. Гілки дряпали обличчя і постійно чіплялися за одяг. У голові крутиться лише одне слово «Біжи!». І вона бігла, хоч вітер дув їй прямо в обличчя, ніби штовхаючи назад до будинку.

Будинок поступово віддалявся, образу високої будівлі вже не було видно. Рейчел оберталася кожні десять секунд, сподіваючись, що батько не біжить за нею з жменею таблеток.

Хьонджин біг перед нею, теж зрідка повертаючись на дівчину щоб перевірити, чи все добре і чи не відстає Рейчел.

Дрімучі дерева і імла охопила її з головою, змушуючи розум помутніти, а чортам у її голові вибратися назовні. Вона бачила темні тіні не людського вигляду, що біжать за нею нагострюючи свої пазурі, і готуються впитися в її шию, а потім висмоктати червону кров нудотно солодкого смаку.

Вони бігли слідом за нею, Рейчел
скував страх. Вона не знає, що нею керувало, але їй ніби не дозволяли відкрити рота щоб попередити Хьонджина.

Головне добігти до озера. А далі не має значення, його вони не перейдуть. Ліс був густий, а гілки колючими. Було боляче, але вона не зупинялася. Вони вже близько.

Сили покидають її тіло коли дівчина зупиняється біля величезного дерева, спираючись на нього спиною. Голову вона задирає нагору, подумки прощаючись із життям і усвідомлюючи, що її ноги вже не можуть пересувати тіло.

Роблячи глибокий вдих і наповнюючи легені повітрям, Рейчел з усіх сил намагається зосередитися і вселити собі, що це все не правда, ніяких чортів за її спиною з гострими нігтями  немає. Але це складно, коли мозок оповитий чорною ниткою.

Хьонджин зупиняється і дивиться на дівчину. Та від холоду починає тремтіти, хлопець підходить до дівчини і заглядає в душу. Йому не потрібні слова, щоб зрозуміти, що її зупинило. Вони добігли до озера, дивно, але ці дві хвилини безперервного бігу здавались цілою вічністю.

— Мені страшно... — тремтячим голосом каже дівчина і дивиться на чорнявого, намагаючись відшукати свій порятунок у його нереально красивих, але, на жаль, порожніх очах.

Хьонджин без будь-яких питань, ніби вселяє в Рейчел сили та розсіює страх. Своїми мертвими руками він хапається за шнурки на її кофті, і тягне в різні боки. Її обличчя не видно, тільки пухкі губи трохи стирчать з-під чорної тканини. Рейчел не бачить, але вона відчуває гарячі руки на своїй спині крізь моторошний холод у грудях. Її тендітне тільце в мить стикається з тілом юнака.