Чорничний Вир: боги, їхні творіння та шалені дива

Господь ваш демон! Як з'явилися перші люди

— Мамо, а чого ми в кущах сидимо?
— Ц-с-с! Тихо. Ми підглядаємо?
— Це ж не цікаво! Чого ми за пташками підглядаємо? Краще б я за Фелікс підглядав.
— Дивися, ось бачиш, пташки між собою цвіркочуть?!
— Але чого ми за ними підглядаємо? Так же не можна.
— А чого? Ось, за нами увесь світ дивиться. А може хтось зараз і читає про нас?! Якщо з тобою мама - тобі все можна!
— Все? Ех… Мамо, так не можна. Якщо будеш мені все дозволяти, то я колись захочу і на твій трон сісти.
— А ти хочеш?
— М-м-м! Колись… хотів, але це така морока. Ти вічно кричиш, б’єш батогом і віддаєш накази. Це… ну-у-у-дно. Не цікаво. 

Вони чкурнули вгору за птахами, летіли над деревами. Богиня Лейла тримала за руку ще маленького Освальда, в якого тоді ще не проявилися прокляті очі  й він міг дивитися на усе зблизька. А згодом його очі - відбирали сили та життя в інших істот. Тому Освальд пізніше майже завжди носив чорну пов'язку.

Він уперше в іншому вимірі на планеті, яку місцеві називають - Земля.

Вона хотіла показати малому ще дивних тварин. Як знизу почулися зойки.

В той самий час під ними у лісі їде та йде довгий караван із людьми. Позаду йдуть обдерті люди - чоловіки, жінки та діти. Усі в ланцюгах крокують. Їх лупцюють, когось батогом січуть. Крики та плач.

— Мамо, а що це вони роблять? Дивися! Це твій батіг?
— Ні! Мій якби вдарив, то не було б взагалі тієї людини?
— Людини? А що це таке і що з ними роблять? Їх їдять?
— Ні! Це раби, їх, вочевидь, на продаж везуть. І зараз їх б’ють, аби були слухняними. Вони – звичайна річ, іграшка господаря. 
— Іграшка? Гм! Мамо, я теж таку хочу. Будь ласка.
— А ти готовий відповідати за свої речі?
— Так, готовий! Мамо, я вже великий.
— Так-так, мій великий! Ти хочеш людину?
— Угу! Але… я хочу їх усіх.
— Усіх? - здивовано перепитала богиня Лейла та глянула на це “переселення народів”.
— Ага! Так! Аби мені було ненудно, то хочу ось цих людей усіх. Чим більше - тим цікавіше! — його очі загорілися вогниками.
— Але, що ти з ними будеш робити?
— Що? Гм. Я маю ферму кроликів для своїх зміїв. Може, я зроблю нову ферму? Буду вирощувати цих людей для драконів сестрички Фелікс.
— Але ж це не кролики? Це істоти з інтелектом, який не поступається деколи нашому.
— Та-а-а? Але ж чому тоді вони є річчю? Мамо, мамусю, подаруй мені їх. Обіцяю, нині я буду слухняним. Ну, будь ласка.
— Ех! Тільки нині? — богиня Лейла закотила очі, відкрила простір і усі люди потрапили до Освальда на західні землі, де він досліджує та вирощує тварин.

Лейла для нього вже велику колекцію назбирала і він тішиться, а їй приємно, що це чортеня любить пізнавати світ. Він любить його пізнавати разом із нею. А як виросте, чи буде він таким далі? Чи його з'їсть його ж демонське полум’я, яке ледве стримують її сили. “Ех… Хлопчику мій!”  

Так на заході континенту Атое поселилися нові живі іграшки Освальда. Так з’явилися перші 1507 людей на планеті Чорничний Вир. 

Освальд пішов слідом за ними, бо вже сильно хотілося на них подивитися. Караван у новому світі не зміг збагнути, де вони. Природа, наче та сама.
Освальд дивився на них та потирав руки.

“Гм! Вони зовні дуже схожі на богів”. — подумав про себе.

Тоді злетів над усіма. З-за спини у нього проростали напівпрозорі фіолетові вогняні крила, які він створював своїм вогнем. Майже увесь караван одразу впав додолу.

"Боже, це ангел, це ангел!!!" — люди перешіптувалися та голосно волали.

"Ангел? — перепитав про себе Освальд, — А такого я в колекції ще не маю! Треба маму попросити, щоб принесла. Може дракони будуть їсти краще тих ”ангелів”? Гм! Надіюся, в них хоч м’ясо смачне. Чи не смачне?"

Далі голосно продовжив перед ними:

“Ви маєте тут жити усі разом — на цій даній вам землі! І я до вас прийду знову!”

Незабаром Освальд знайшов нову іграшку і про цих людей забув на кілька століть. Але люди про нього не забули. Тому чекали його.  

Цікаво, а Лейла знайшла для нього ангела?