Мій демон добра

"Нові знайомства"

Почався наступний день.Літо добігало до кінця. На деревах уже виднілися жовті листочки, а діти готувалися до нового навчального року. І ми з Рі не сиділи склавши рук, а пішли прогулятися.
—Знаєш,Лізі,я вважаю що нам потрібно розпочинати полювання..
—Яке полювання,що ти маєш на увазі?
— Полювання на напів-духів.
— І як ми їх відрізнимо від звичайних людей?
— А це не важко, але для початку потрібно дійти до центру міста, де їх найбільше.
Ми йшли,я тоді й гадки не мала що вона буде з ними робити,та ,що казати, тоді я багато чого не розуміла.
— "як звати друга Гаррі Поттера?" 3 букви. Допоможи будь ласка, тому що я не розуміюсь за таке.
— Легко , його звати Рон, зачекай, ти що, розв'язуєш кросворда?
—Ну так,а як же ж мені по іншому провести час?
—Годі,Рі,не будь занудною старою бабкою.
—Що? Мені 53,як мені не бути бабкою? І невже лише бабусі розв'язують кросворди?
— Тобі 53?!
— Проїхали, ми вже дійшли до центру.
— Добре,так ти мені і не сказала чим ти відрізниш людину від напів-духа.
— Зараз все побачиш.
Рі проводила очима по всьому натовпу, і зупинила свій проникливий погляд на одному чоловікові, який помітивши її почав кричати як скажений. Чому він її так злякався? Невже напів-духи за все своє життя так і не звикли до того,що вони бачать душі ? Чи, можливо, його злякали її роги? Не кожного дня посеред міста побачиш справжнього диявола. Чому ж він її злякався? Вона ж зовсім не страшна,вона дуже мила і гарна, а роги виглядають так, начебто це ободок. Цей чоловік не тікав,за лічені секунди ми підбігли до нього, Рі взяла його за руки однією рукою,а іншою взяла мене. Чоловік на диво не прудчався,а стояв на колінах і плакав. Інші люди наче і не звертали на це увагу, ніби нікого немає і нічого не відбувається.
— І де ж ми його залишимо?- запитую в неї я.
— Є в мене одне місце на думці, тримаєшся міцно?- і в цей момент Рі телепортувалася в якесь незнайоме мені місце.
— Ти вмієш телепортуватися?!
— Чим більше ми живемо разом тим більше і взнаємо одна одну.
— Краще розкажи мені де це ми.
— Це велика, двохповерхова, закинута в'язниця,що знаходиться в сусідньому місті, цікаво я придумала еге ж ?
В кущах наче щось пробіглося..
— Рі,ти впевнена що це закинута будівля? Тому що я так не думаю,ти ж це чула?
— Не хвилюйся. - і в цей момент з кущів вистрибнув молодий парубок,від несподіванки я скрикнула. - Джей,не лякай людей!
—  Привіт і вибач Рі, мені здалося що це були звірі,я й не думав що ти так швидко повернешся,ще й не сама. - він підійшов до мене ближче і простягнув руку.- Я Джейден Вульф, радий знайомству.
Я тисну його руку.
—Елізабет Епл.
—Це твоя підопічна? Рі мені багато розказувала за тебе.
— Справді? Круто.. Я вибачаюся але,твоя фамілія щось означає?
— Так, забув сказати що я чистокровний перевертень.
—Ти вовкулака?!
— Можна й так сказати.
— Тобто якщо перевертні існують, значить що і вампіри не вигадка?
— Саме так, лише ми не настільки ворогуємо як говорять про це в книгах, але зараз не про це, у вас є полонений, думаю його потрібно завести у його камеру.
Ми зайшли усередину, ця в'язниця і справді дуже велика зсередини, не можу представити що і скільки вона пережила.
Поки Рі та Джейден "запрягали" в'язня,я прогулювалася по будівлі, та раптом, до мене хтось підійшов.
— Привіт, ти та сама Елізабет? Рі багато чого розповідала про тебе! - це була приваблива дівчина з чорним волоссям і червоними очима.
— Привіт.. а ти хто?
— Упс, забула представитися, мене звати Ліліт Роуз, і я подруга твого чортенятка.
— Ліл, скільки разів я тобі говорила щоб ти не називала мене так.- доки ми знайомились Рі та Джей зробили свою справу та прийшли до нас. - Як я бачу,ви вже познайомились, але ще одне що ти не знаєш про неї Лізі,це те,що Ліліт —це вампір.
— Ти вампір?!
— Справжнісінький.- сказавши це Ліліт показала мені свої клики.
— Вау..- і тут і мене задзвонив телефон.- Вибачте, мама дзвоне, я мушу взяти трубку. Алло ,мам, привіт.
— Елізабет, дорогенька,ти де? Уже смеркає, повертайся додому.
— уже йду мам. Рада була з вами познайомитися,але мені пора додому, я мамі сказала що гуляю по місту тож..
— Так так,ми розуміємо, теж раді були знайомству, до скорих зустрічей, бувай!- сказав Джейден, і в цей момент Рі взяла мою руку і телепортувалася в сусідню вулицю до мого будинку.
— Мені тебе проводити до самого будинку чи...
— Дякую,Рі,але ні, я дійду сама, відпочивай.
— Спасибі.. Бувай!!
Вона зникла, а я йшла вулицею і роздумувала, як же ж сильно змінилося моє життя з появою в ньому мого демона добра.