«Поговори зі мною... З нами, з усіма нами!» – просили голоси у моїй голові. Я відповідав їм теж подумки. Адже звук не розноситься у вакуумі. Даремно я загадав бажання стати абсолютно безсмертним. Тепер я чутиму їх вічно, впізнаючи декого із тих, хто давно мене покинув. А я просто не хотів помирати! Хотів жити вічно! Але замість цього помер вже багато разів... Кожного разу, коли прощався!
Я не знаю, реальні ці голоси чи ні. Але точно знаю, чому сміявся джин – до речі, він теж уже давно помер... Разом із планетою, Сонячною системою та більшістю галактик. Що буде, коли згасне остання зірка? Залишимося тільки ми – я і голоси... «Поговори зі мною...». Начебто я маю вибір.
