Сліди минулого

4

У дівчини була сильна істерика.
- Соню хто це був? - занепокоїло питав хлопець.
- Гліб забирай її до машини треба спочатку щоб вона заспокоїлась а вже потім щось питати. - Заомандувала Юзефович
Гліб зрозумів свою помилку взяв дівчину на руки та поніс до машини. Оля швидко знайшла плед за вкрила дівчину.
- Софій з тобою все добре? Може у лікарню? - З переживанням запитала колега.
- Нні - дівчина не могла нормально говорити і все що вона змогла видати це коротке ні з заїканням.
- Поїхали до відділку треба заспокоїти Полянського та Косач. - оголосила Оля
- Так поїхали. - погодився Гліб та сів на задню сидіння до Софії.
Опери поїхали до відділку.
Оля подивилася на дзеркало заднього виду і на її обличчі зявилася задоволена посмішка. Гліб обіймав Софію а та солодко спала на його плечі.
- ти чого? - запитав капітан побачивши задоволене обличчя колеги.
- а я то думаю чого ти такий навіжений був? А тут просто хтось заховався.- почала підшукувати пошепки Оля щоб не розбудити Соню.
Гліб одарка Олю злим обличчям та нічого не відповів.
Приїхавши до відділку хлопець узяв Софію на руки та поніс до будівлі.
У серверній
- Софія - побачивши дівчину закричала жінка та кинулась до доньки.
- Що з нею? - Запитав Полянський.
- Не знаю у неї була істерика відповідати на питання вона не мала змоги. - Поклавши дівчину на диван проговорив Мазур.
- Ви знайшли його? - Запитала Марго.
- Ні біля неї нікого не було. - Відповіла Оля сідаючи на стілець біля Гліба.
- Перевірте будинок можливо там щось є. І якщо це він убивця хочаб знатимемо кого шукати.
- Добре - Оля та Гліб пішли до машини
- Мамо що ти тут робиш? - прокинувшись, промовила дівчина.
- Як я могла покинути свою доньку в такий момент? - гладячи доньку по голові промовила жінка.
- Ти ж мала їхати на нараду до Львову? Чи тобі стала донька важливіша за роботу? - з наїздом промовила Соня.
- Я не кажу що я була ідеальною мамою, але в такий момент я б точно нікуди не поїхала. - встаючи з дивану промовила Косач.
- зі мною все добре а на нараду ти ще встигаєш модель їхати. - піднявшись на ліктях сказала Софія.
- Сергій приглянь будь ласка за нею - більше нічого не сказавши жінка пішла з кімнати.
- Навіщо ти так з нею? - Підходячи до дівчини запитав чоловік.
- Ми з не посварилися і бачити її зараз я не хочу. - пояснила Соня
- Добре у ваші стосунки я не лізу. Розкажи мені що там сталося? - Попросив Полянський сідаючи поруч з донькою.
- Це човнарь. Я його впізнала. - прийнявши сидяче положення відповіла та.
- Зможешь його обізнати?
- Так. Мама щось розповіла?
- Так все.
- Я тепер здається зрозуміла - промовила Марго підходячи до них. - Інформація про тебе була прихована бо ви - вказуючи на Полянського - не знати про існування доньки.
- Так мама не хотіла щоб хтось знав особливо ви. - розповіла Софія.
- можна на ти. Ти все таки моя донька. - Обіймаючи Софію промовив той.
Дівчина обійняла батька у відповідь.