Детектив Томас Мур не терпів запаху латексу, і щойно він натягнув
рукавички, здмухнувши з них хмарку тальку, як відчув уже знайомий
напад нудоти. Той осоружний запах був пов’язаний із найнепри-
ємнішим аспектом його роботи, і, ніби для однієї з собак Павлова,
натренованої за сигналом виділяти слину, для нього той запах гуми
незмінно асоціювався з кров’ю та іншими рідинами людського
організму. Таке собі нюхове попередження опанувати себе.
Так він і зробив, зупинившись перед входом до прозекторію.
Увійшов туди прямісінько зі спеки й одразу відчув, як на чолі
замерзають крапельки поту. У п’ятницю, 12 липня, після опівдня
було спекотно, і місто огорнув задушливий серпанок. По всьому
Бостону гуркотіли кондиціонери, люди знемагали від задухи. На
мості Тобін уже скупчилися автівки — усі прямували на північ, до
прохолоди лісів Мену. Але Муру не пощастило так, як їм. Його
викликали з відпустки, і зараз він мав зустрітися з жахом, якого
не хотів бачити.
Він уже накинув хірургічний халат, який узяв із лікарняного
візка для розвезення білизни. Тоді надягнув медичну шапочку,
щоб сховати неслухняне волосся, а на ноги натягнув бахіли — він
бачив, що іноді може впасти зі столу на підлогу. Кров, клапті
тканин. Його важко було назвати чистуном, однак Мур не мав
ані найменшого бажання на своїх підошвах принести додому
якусь гидоту з прозекторію. Він затримався на кілька секунд
і глибоко вдихнув. А тоді, подумки приготувавшись до випробування, увійшов до приміщення.
На столі лежав накритий простирадлом труп. За обрисами —
жіночий. Мур старався надто довго не дивитися на жертву й зо-
середився на живих людях, які були в прозекторії. Патологоана-
том доктор Ешфорд Тірні та працівник моргу розкладали на таці
інструменти. Через стіл навпроти Мура стояла Джейн Ріццолі, ще
один детектив із бостонського відділу розслідування убивств.
Тридцятитрирічна Ріццолі була невисокою жінкою з різьбленим
квадратним підборіддям. Її неслухняні кучері ховалися під ме-
дичною шапочкою, і без темного волосся, що згладжувало її
риси, на обличчі проступали самі лише гострі кути, а темні очі
були проникливі й пильні. Півроку тому її перевели сюди з відділу
боротьби з наркотиками. Вона була єдиною жінкою в їхньому
колективі і вже встигла погаркатися з одним із детективів — звину-
вачення в сексуальних домаганнях, зустрічні звинувачення в не-
стерпній стервозності. Мур і сам не знав, чи подобається йому
Ріццолі, а тим більше — чи він подобається їй. Дотепер у них були
виключно ділові стосунки, і йому здавалося, що це її влаштовує.
Біля Ріццолі стояв її напарник, Баррі Фрост, неймовірно жит-
тєрадісний коп. З добродушним чисто виголеним обличчям він
виглядав молодшим за свої тридцять років. Фрост ось уже два
місяці без жодних нарікань працював із Ріццолі. Він був єдиним
чоловіком у відділі, який спокійнісінько витримував її паскудний
характер.
Коли Мур підійшов до столу, Ріццолі сказала:
— А ми вже й не знали, коли ви з’явитесь.
— Я їхав трасою, коли ви надіслали повідомлення на мій пей-
джер.
— Ми чекаємо тут від п’ятої години.
— А я тільки починаю внутрішній огляд, — озвався доктор
Тірні. — Тож детектив Мур прибув саме вчасно.
Один чоловік заступається за іншого. Він грюкнув дверцятами
шафи, кімнатою пронісся лункий брязкіт. То був один із тих рід-
кісних випадків, коли він дозволяв собі показувати роздратуван-
ня. Доктор Тірні, галантний джентльмен родом із Джорджії,
притримувався думки, що леді мають поводитися як леді. Його теж
не тішила робота з колючою Ріццолі.
Працівник моргу прикотив до столу візок із інструментами,
і на мить його погляд зустрівся з поглядом Мура, недвозначно
промовляючи: «Ти можеш повірити цьому стерву?»
— Шкода, що зіпсували вашу риболовлю, — звернувся Тірні до
Мура. — Схоже, що ваша відпустка скасовується.
— Ви впевнені, що це знову наш хлопець?
У відповідь на запитання Тірні простягнув руку до столу і від-
кинув простирадло, відкриваючи тіло.
— Її звати Елена Ортіз.
Хоч Мур і налаштувався на те, що видовище буде не з при-
ємних, перший погляд на жертву був для нього ніби удар кулаком.
Сплутане чорне волосся жінки позлипалося від крові і стирчало,
ніби голки дикобраза, навколо її обличчя кольору голубого мар-
муру. Губи були напіввідкриті, наче застигли саме тієї миті, коли
вона намагалася щось сказати. Кров уже змили з її тіла, і рани
зяяли рожевуватими прорізами на сірому полотнищі шкіри. У неї
було дві видимі рани. Глибокий поріз на шиї, що тягнувся від
лівого вуха, перетинав сонну артерію і відкривав гортанний
хрящ. Coup de grace, смертельний удар. Інший поріз проходив
у нижній частині живота. Цю рану було завдано не для вбивства.
Її мета була зовсім інша.
Мур із зусиллям ковтнув.
— Тепер я розумію, чому ви викликали мене з відпустки.
— Я головний детектив у цій справі, — зауважила Ріццолі.
У її словах вчувалися застережливі нотки — вона хотіла захис-
тити свою територію. Мур добре знав, звідки це береться. Постій-
ні кпини і скептицизм, з якими стикаються жінки-поліцейські,
викликають у них таку гостру реакцію. Правду кажучи, він не мав
бажання з нею змагатися. Їм доведеться разом вести це роз-
слідування, тому зараз не найкращий час боротися за лідерство.
У спілкуванні з нею він завбачливо дотримувався ввічливого тону
