«Сьогодні вони знайдуть її тіло.
Я знаю, як це станеться. У моїй голові яскрава картинка, я чіт-
ко уявляю послідовність подій, які приведуть до знахідки. О дев'ятій
ранку ці самозакохані дамочки з туристичної агенції «Кендалл та
Лорд» сидітимуть за своїми столами, а їхні пальці з бездоганним
манікюром вистукуватимуть клавіатурою, резервуючи серед-
земноморський круїз для місіс Сміт, гірськолижний курортКлос-терс1
для містера Джонса, а для містера та місіс Браун цього
року щось особливе, екзотичне - приміром, Чіанг-Май2
або
Мадагаскар, однак жодних незручностей, о ні, мандрівка перш
за все має бути комфортною. Адже девіз агенції «Кендалл та
Лорд»: «Пригоди з комфортом». Це відома агенція, і телефон тут
майже не змовкає.
Невдовзі дамочки помітять, що Діани немає на робочому місці.
Одна з них зателефонує до помешкання Діани в районі Бек-
Бей, але дзвінок залишиться без відповіді. Може, Діана в дýші
і не чує телефон. Або вже їде на роботу і спізнюється. У голові
дамочки промайнуть десятки різних цілком безневинних припу-
щень. Та день хилитиметься до вечора, на повторні дзвінки ніхто
не відповідатиме, і на думку їй спадуть інші, значно тривожніші
припущення.
Гадаю, що саме управитель будинку впустить співробітницю
Діани до квартири. Я бачу, як він нервово перебирає пальцями
1 Клостерс - швейцарський гірськолижний курорт. (Тут і далі прим. пер.) 2 Чіанг-Май - велике місто на півночі Таїланду, відомий центр пішого туризму.
в'язку ключів і каже: «Ви її подруга, так? Ви впевнені, що вона не
буде проти? Бо я мушу повідомити їй про те, що впустив вас».
Вони заходять до квартири, і співробітниця гукає: «Діано? Ти
вдома?» Вони рушають коридором, минають туристичні плакати
в гарних рамах, управитель ні на крок не відстає і слідкує, аби
вона часом нічого не поцупила.
Тоді крізь прочинені двері він зазирає до спальні. Він бачить
Діану Стерлінґ - і його більше не хвилюють такі дрібниці, як кра-
діжка. Єдине його бажання - якомога швидше залишити цю квар-
тиру, доки не знудило.
Мені б хотілося бути там, коли приїде поліція, але я не такий
дурний. Я знаю, що вони перевірятимуть кожну автівку, яка про-
їде повз, кожне обличчя, яке витріщатиметься з юрби глядачів на
вулиці. Вони знають, як сильно я хочу повернутися. Навіть зараз,
коли сиджу в кав'ярні «Старбакс» і споглядаю, як за вікном за-
ймається день, я відчуваю, що та кімната кличе мене. Та я ніби
Одіссей, міцно прив'язаний до щогли свого корабля, аби вберег-
ти себе від знадливих пісень сирен. Я не дозволю собі розбитися
об скелі. Я не припущуся такої помилки.
Натомість я сиджу і потягую свою каву, а за вікном прокида-
ється Бостон. Я присмачив каву трьома ложками цукру. Я люблю
солодку каву. Я люблю, щоб усе було правильно. Щоб усе було
бездоганно.
Удалині пронизливо кричить сирена, вона кличе мене. Я по-
чуваюся Одіссеєм, що рветься зі своїх пут, але вони міцно три-
мають мене.
Сьогодні вони знайдуть її тіло.
Сьогодні вони дізнаються, що ми повернулися».
