Будинок на березі моря

Глава 2: Привиди минулого

З кожним днем Емма дедалі більше занурюється у світ свого нового дому. Садиба починає набувати як то кажуть людського нормального стану. Жінка почала насамперед прибирання в самому будинку. Прибрала весь пил і бруд помивши все, що бачила. Поїхала і купила в районі фарби з колором, щоб трохи освіжити все. 

Уже протягом першого тижня будинок перетворюється реально на дім, а не на одну тільки його подобу. Щоправда, спати почала зовсім огидно. Ночі чомусь наповнені дивними звуками: пошепки, скрипом, неясною мелодією, що доносилася з порожньої кімнати. 

Щодо перших двох, то Князєва спочатку думає, що миші або щури. Ну, а останнє вона списує це на свою фантазію, що розігралася, на втому і незвичний шум нічного моря, який став її новим сусідом. 

Але неприємне відчуття не відпускає. Вона дедалі частіше прокидається посеред ночі, серце стукає в грудях, наче дикий звір, загнаний у кут, а потім зачинений у клітку. В очах мерехтять примарні образи, і їй здається, що в кімнаті хтось є, хтось невидимий і незрозумілий, хто спостерігає за нею. 

Зараз циферблат показує другу годину ночі. У кімнаті можна почути віддалений шум хвиль, цокання годинника та розмірене дихання жінки.

Раптом починає лунати нечіткий шепіт, що здається примарним відгомоном її думок. Скрип підлоги у вітальні лунає по всьому приміщенню і жінка схоплюється. У її вухах гучним тріском програється це все раз по раз, наче засіла платівка. І невловна мелодія, що то завмирає, то знову розливається в повітрі, прониклива і сумна, немов душа самого будинку намагається висловити свою печаль.

Емма заплющує очі, але примарні образи не зникають. Їй здається, що невидимі істоти ковзають стінами, їхні прозорі тіні окреслюються на простирадлах. У кутку кімнати миготить темна фігура, і Емма різко здригається. 

Раптом з полиці падає старий щоденник. Жінка буквально вдень прибрала його туди, витерши від пилу, але відкривати не стала. Усе-таки це чуже й особисте.

У небі миготить блискавка, осяваючи кімнату різким білим світлом. Ем швидко повертається до вікна, але бачить лише темні хмари та кілька не настільки яскравих спалахів блискавки, які відображаються на морській гладі.

Князєва мимоволі стискає ковдру, серце шалено калатає. Вона не вірить у привидів і в усе містичне, але те, що відбувалося, було занадто дивним, занадто реальним.