Полюби, доля, зламані корони

Пролог

Стояла темна глибока ніч. Небо затягло чорними, як вугілля, хмарами, сховавши за собою єдине джерело світла в морі у цю пору доби – повний місяць та полотно найяскравіших зірок. Безкрайня водойма вирувала на всі боки, і лише великий корабель, освітлений сотнями ламп, колихався посеред безмежного морського простору. Хвилі з оглушливим гуркотом розбивалися об корпус корабля, створюючи підступний та непередбачуваний прохід.

Моряки притулялися до палуби і викрикували накази зберегти контроль над судном. Поки море розкидувало їхній корабель як іграшку, екіпаж працював в унісон, щоб безпечно провести корабель через бурю. Кожен скрип деревини, кожен удар хвилі та кожен порив вітру зустрічались з майстерністю моряків, яким не чужий гнів моря.

Дві фігури, оповиті темними плащами, щоб приховати свою особу, стояли на палубі, пливучи до місця призначення. У повітрі витало очікування, наче вони збирались прибути до чогось надзвичайного, того, чого вони чекали все своє життя, у пригоду, на яку раніше не наважувались. Двоє братів сповнені амбіцій та планів, готові назавжди змінити своє життя.

— Нервуєш, брате? — дражливий голос відволік високо юнака, обличчя якого було сховане під капюшоном. Лише чорні підфарбовані очі, які цілеспрямовано шукали будь який натяк на сушу, відволіклись, щоб спіймати пильний погляд старшого брата.

— Я? Звичайно, ні. Мені подобається небезпека, — відповів задерикуватим голосом.

— Ти завжди мав схильність до драматичного, — старший ще більше кепкував над ним. — Просто пообіцяй мені, що ми переживемо цю бурю.

— Я тебе благаю, Томе. Ми пережили набагато гірше, ніж звичайний шторм.

— Сподіваюся, ти маєш рацію, але сьогодні це щось інше, — Том підняв погляд вверх і посміхнувся куточком губ, помічаючи як місяць починає ледь виднітися з-за хмар – знак, що буря скоро закінчиться.

— Цей шторм – лише прелюдія до того, що ми збираємось зробити, — азартно мовив молодший, його пальці машинально крутили невеличкий ніж у руці, граючись. — Ми довго все ретельно планували, ніщо не має завадити нам викрасти корону принца Георга. Його батько однією ногою в землі, а синок ще дуже юний та зелений, щоб сповна убезпечити свою спадщину.

Том хитро усміхнувся.

— Ах, славнозвісний Георг Лістинг, — насмішкувато протягнув. — Він досить молодий і йому бракує досвіду, чи не так? Але ти маєш рацію, Білле, його правління ще в зародковому стані. Викрадення його корони сколихне все королівство.