Полюби, доля, зламані корони

5 розділ

Білл стояв перед важкими дерев'яними дверима комори, в якій він замкнув Гретель, але не наважувався зайти. Десь у глибині душі він усвідомлював, що затягнув їх у надто складну гру, та час вже не повернути. За дверима сиділа принцеса, і це було його рішення — замкнути її тут. Ризикований крок, але, на щастя, він уже встиг домовитися з капітаном. І хоч той був не в захваті від нової пасажирки, кілька золотих та добре підібраних слів швидко змінили його думку. Білл переконав його, що дівчина не є загрозою, а радше «гостя», котра сама вирішила приєднатися. Хай навіть це звучить сумнівно, гроші виявилися сильним аргументом для того, щоб Гретель залишалася на борту до їхнього прибуття в пункт призначення. Тож тепер Гретель була замкнена тут, прихована від сторонніх очей, доки корабель плив на південь, а Білл мусив зважувати кожен свій наступний крок. Погляд юнака ще раз мимоволі ковзнув уздовж дверей, але він так і не наважився їх відчинити.

Том, спершись на мачту та схрестивши руки на грудях, стояв трохи осторонь і спостерігав за Біллом, який вже більше години витріщався на ті двері. Він не подавав виду, але всередині його злила вся ця ситуація з принцесою — тепер вони вимушені тягти її з собою в секреті, ризикуючи своїми планами. Ще більше його дратувало те, що Білл вперше в житті виглядав, як розгублене щеня. Том звик бачити брата рішучим, навіть надто впертим у своїх діях, але тепер... він закляк, наче статуя. Білл, мабуть, вперше у житті стикнувся з чимось, що вивело його з рівноваги настільки сильно. Це було незвично і, певною мірою, дивно для того, хто зазвичай не переймався такими речами, був легковажним і вічно жартував над усіма, включно з самим Томом.

Раптом Тому стало нестерпно спостерігати за цією сценою. «Принцеса в коморі, а ми просто стоїмо тут, як два безпорадних ідіоти», — подумав він про себе, закочуючи очі, і рушив в сторону цього довбня.

— До світанку тут збираєшся стояти? — глузливо кинув Том.

— Якщо й до ранку, тобі то що? — невдоволено пробурмотів молодший.

— Господи, зайди вже, поговори з нею. Ні, навіть не так. Просто виклади їй наші умови, і нехай не дуріє тут. Це для її ж блага.

— Нема сенсу, — сухо кинув Білл, не відводячи погляду від дверей.

— То чого ти тут стоїш, як вкопаний?

— Я думаю.

— Думаєш? Тепер ти вирішив думати? Як вчасно, — скептично мовив Том. — Тільки ось думати треба було раніше, коли ти її сюди пхав.