Полюби, доля, зламані корони

1 розділ

Сонце повільно ховалося за обрієм, заливаючи замок, що стояв на високому пагорбі, останніми променями світла. Звідси відкривався вигляд на широку територію королівства, вкриту лугами та невеличкими містами й селищами, що губилися серед густих лісів. Здалеку замок здавався частиною пагорба. Він стояв тут століттями — непохитний і мовчазний.

Поступово світло тьмяніло, стаючи м'якішим, допоки не зникло зовсім, залишивши замок у світлі горящих ламп, що розкинулися по всій його території. Всередині замку було прохолодно, лунав тихий гомін. Слуги цілеспрямовано бігали навколо королівського столу, розносячи запашні страви для вечері королівської сім'ї.

Гретель, дочка короля Девіда Лістинга, тихо зайшла в обідню залу і мовчки сіла біля батька та навпроти свого брата, принца Георга, за стіл. Прийом їжі був здебільшого тихою справою, за винятком дзвінкого брязкання срібного посуду на тарілках. Гретель перебирала їжу на тарілці, її апетит пропав через думки та відчутну напругу за столом.

Дівчина глибоко вдихнула перед тим, як заговорити невпевненим голосом:

— Я сьогодні їздила в селище, тату, і не могла не помітити... — вона замовкла, намагаючись підібрати потрібні слова. — Люди там боряться. Там так багато бідності та страждань. Так багато дітей залишаються без їжі...

— Ти знову їздила у те жалюгідне село, чи не так? — король роздратовано перебив промову доньки, не намагаючись приховати свого несхвалення і продовжуючи колупатися в шматку напівпросмаженого м'яса в тарілці. — Це не місце для леді з твоїм становищем, моя дорога донечко. Я вже казав тобі це безмежну кількість разів. Тобі варто витрачати час на більш відповідні справи, аніж їздити верхи на королівському коні та споглядати на цих брудних, не гідних жебраків.

Гретель відчула досаду й розчарування через відповідь свого батька. Вона сподівалася, що він проявить хоча б якийсь інтерес до тяжкого становища селян, але було зрозуміло, що його більше хвилює її соціальний статус та репутація, аніж їхній добробут.

Намагаючись тримати голос спокійним, вона відповіла:

— Я знаю, що ти не схвалюєш, тату, але я не можу просто ігнорувати страждання, які я бачу в нашому королівстві. Ці люди боряться лише за те, щоб вижити. Невже це так неправильно – хотіти щось зробити, щоб їм допомогти?